7 грудня 2025 року помер у віці 78 років український режисер, сценарист, музикант та педагог В’ячеслав Сигизмундович Криштофович. Про смерть першого українського режисера, офіційно висунутого на “Оскар” повідомили на своїх офіційних сторінках Національна спілка кінематографістів України та Довженко-Центр.
Криштофович народився 20 лютого 1947 року в Києві. Там само він закінчив режисерський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого у 1971 році. Життя режисера так чи інакше буде пов’язано з цим ВНЗ до самої смерті, оскільки він також встиг попрацювати в ньому викладачем.
В кіно Криштофович прийшов ще студентом, знявшись у якості актора у фільмах “Совість” та “Серце Бонівура” у 1968 та 1969 рр. відповідно. Після цього до акторства він повертався лише один раз (камео у власному “Першому правилі королеви” 2006 року), а з 1970 року працював на Кіностудії імені Олександра Довженка, де його першою роботою в якості асистента режисера став фільм Володимира Денисенка “Осяяння” з Богданом Ступкою в головній ролі.
Після кількох короткометражних робіт на телебаченні повнометражним дебютом Криштофовича став телефільм “Перед екзаменом” (1977). В кінотеатри фільм Криштофовича вперше потрапив у 1980 році, це була драма “Дрібниці життя“, де він також був співавтором сценарію. До 1992 року Криштофович постійно працював в кіно та на телебаченні, але далі зробив паузу до 1997 року. І після неї повернувся з одним з найбільш знакових українських фільмів 1990-х. Нео-нуар “Приятель небіжчика“ (про який я писав більш детально в статті “30 українських фільмів, які мене вразили” під номером 8) робив суто українським такий собі джазовий стандарт всесвітнього кіно — сюжет про людину яка замовляє власне вбивство і не може відмінити замовлення, коли виявляється, що жити є для чого. Перша українська стрічка висунута національним оскарівським комітетом на престижну премію не здобула номінацію, але заслужено стала культовою.
Кар’єра В’ячеслава Криштофовича після неї зробила такий собі повтор — знову багато робіт в кіно та на телебаченні, ще одна пауза і, після неї, ще один знаковий фільм. “Передчуття” 2019 року вийшло в широкий український прокат у 2020-му. Це співпало з істотною кількістю нагород які Криштофович отримав за результатами всієї своєї кар’єри: «Золота дзиґа» за внесок у розвиток українського кінематографа (2018), Орден “За заслуги” ІІІ ступеню (2020) та Державна премія України імені Олександра Довженка за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва.
Нерідко “Передчуття“, що стало останнім фільмом Криштофовича, згадують переважно як частину фільмографії її продюсера, Андрія Єрмака. Враховуючи, що для Криштофовича цей фільм спільного виробництва України, Литви та Словаччини був дуже особистом проєктом, це видається досить нечесним.