Існує думка, що всякий пристойний автор усе життя пише одну й ту ж історію. Так само й розробники часто створюють ту саму гру, просто в різних форматах, у різних декораціях, із різними домішками. У 2002 році тоді ще не зовсім українська студія Frogwares створила квест за участю найвідомішого персонажа в історії людства після Ісуса Христа й Сунь Укуна — Sherlock Holmes: Mystery of the Mummy. І хоча в портфоліо студії регулярно з’являлися інші ігри (теж часто натхненні літературними першоджерелами), наступні 19 років пішли передусім на створення омріяної, ультимативної гри про Шерлока.

Забігаючи наперед, варто сказати, що Frogwares таки це вдалося. Sherlock Holmes Chapter One — це не просто найвища точка розвитку серії, а одна з найкращих детективних ігор в принципі, яка органічно поєднала заплутані розслідування із відкритим світом. Ну а ще Chapter One цілком неочікувано розповіла напевно найкращу історію становлення легендарного детектива.

Кожен мріє про психотерапію

На відміну від двох згаданих вище постатей, Шерлок став легендарним передусім завдяки набору своїх рис, а не якихось конкретних подій чи образів, що у свою чергу вже понад сотню років дає неймовірні можливості всім охочим розповідати нові історії та демонструвати чергові втілення легендарного детектива. У минулому чи в сучасності, старий чи молодий, чоловік чи жінка, під знайомим ім’ям чи дещо іншим (як-от Ґреґорі Хаус), англієць чи японець, андроїд чи садовий гном (ні, я не жартую)  — Шерлок усе одно залишається впізнаваним… і таким же незвіданим.

Молоді роки Шерлока — це взагалі неоране поле можливостей, однак туди практично ніхто не лізе. Якщо винести за дужки два не надто вартих уваги телефільми, то залишаться лише голлівудський “Молодий Шерлок Холмс” (1985) та серія книг британського письменника Енді Лейна, започаткована у 2010 році. Однак вони зосереджені передусім на карколомних пригодах, а не на персонажах — чого не скажеш про Sherlock Holmes Chapter One.

Frogwares показують нам, на перший погляд, цілком знайомого Шерлока, дарма що він поки не грає на скрипці, не вживає наркотиків, не палить люльку і ще не такий впливовий, щоби розслідувати по 5 справ на день, сидячи у вітальні в халаті, поки всю чорну роботу за нього виконує його агентурна мережа спиногризів-безхатьків. Наразі він більше зарозумілий, впертий… і розгублений.

Шерлок Холмс приїжджає на середземноморський острів Кордона, де пройшло його дитинство, щоби відвідати могилу матері. Так, далі нас чекатиме низка заплутаних розслідувань (зокрема, пошуки справжньої причини смерті матері), пошуки скарбів та знайомство з темним боком сонячного острова, проте все, чим ми займатимемося — це передусім терапія для самого Шерлока. Спроба відновити заблоковані спогади, спроба зрозуміти, як поводити себе в товаристві людей, спроба пізнати справжні наслідки своїх не надто обдуманих рішень та зрештою знайти себе справжнього, зрозумівши й примирившись зі своїм минулим. Бо ж уявні друзі просто так не з’являються, правда?

Я так загострюю на цьому увагу, тому що Sherlock Holmes Chapter One першою в серії дає нам стільки поживи для роздумів та обговорень, а конкретно цей Шерлок — напевно, найбільш близький нам серед усіх раніше бачених. Чимало людей зараз підходять до дорослого життя уже добряче побитими, з купою психологічних проблем у загашнику, а подекуди навіть із викресленими з пам’яті шматками життя. Допомоги збоку жодної, сумнівів повні кишені, а треба ще й вчитися брати на себе відповідальність за свої слова та вчинки — бо саме це відрізняє інфантильного підлітка від справді зрілої людини.

Саме цьому зростанню, примиренню зі самим собою та прийняттю відповідальності насправді присвячена Sherlock Holmes Chapter One. Це дійсно подорож від морального каліцтва до зцілення, від чорно-білого сприйняття світу до знайомства з відтінками сірого, від зневаги в бік розумово обмеженіших осіб до готовності допомогти, часом навіть уклавши угоду з власною совістю. Подорож із досить-таки пронизливим фіналом та епілогом, який попри всю свою фансервісність доладно закінчує історію молодого Шерлока.

Справжній детектив

І на шляху до цього нам випаде викривати шарлатанів, ловити слона аудіохтивками, розгрібати наслідки міжрасових і міжкласових оргій, вступити в тутешній аналог бійцівського клубу, гасити іскри можливих дипломатичних конфліктів, полювати на вампірів, практично стати співучасником ритуального вбивства — і це навіть не чверть пригод, які чекають Шерлока.

Поруч із п’ятьма обов’язковими рослідуваннями (включно зі вступним і “сімейним”) вас чекає ще добровільна допомога поліції, доручення від агентів Майкрофта, збір колекції монет, загальноміське полювання за скарбами та кордонські історії, які часто стосуються цікавих звичаїв народів Середземномор’я чи допомагають пережити окремі спогади Шерлока, вкотре демонструючи, яке ж однаково яскраве і всрате дитинство в нього було.

Частину цього додаткового контенту гра позначатиме вам на мапі безпосередньо або знаками оклику на вже відвіданих локаціях, мовляв, сходи подивися, там є щось нове й варте уваги. Утім, решту вам слід знайти самостійно… точніше навіть не так — вони самі трапляються вам на шляху, поки ви зайняті іншими розслідуваннями чи просто блукаєте островом. І ось такого приємного відчуття несподіванки, навіть дрібної, відкриття чогось нового в ігровому світі навряд чи хто очікував від Sherlock Holmes: Chapter One.

Найбільше ж тішить інтеграція детективної роботи у відкритий світ. У руках менш досвідчених чи винахідливих розробників Кордона просто була би заглушкою між набором локацій з традиційними для жанру обшуку місця злочину та допиту свідків. Frogwares же тут розвивають найкращу знахідку The Sinking City — роботу з мапою. Якщо ви самі випадково не впретеся у потрібні вам двері, вам ніхто й ніколи не скаже точно, куди йти та що робити — дадуть лише район і назви дотичних вулиць, а далі вже будьте ласкаві самі відкрити мапу та відшукати потрібну вам місцину. Якщо ж і цієї інформації ви не маєте, а є якісь імена чи дати, то вам тоді треба у відповідний архів: у поліційному відділку задокументовані, звісно ж, злочини, до місцевої газети варто йти зі згадками про (нещо)давні події, а офіційні документи зібрано в ратуші Кордони.

Ну а коли Шерлок взагалі заходить у глухий кут на вулицях острова, то треба робити максимально очевидну річ — розпитувати перехожих. І тут розробники Sherlock Holmes: Chapter One вдалися до простого, але дуже елегантного творчого рішення. Всі до єдиного мешканці Кордони мають чіткий поділ за національністю та статусом. Для отримання необхідної інформації вам достатньо буде заговорити з будь-яким представником відповідної групи, АЄОА — у всіх кордонців так само є чітке розмежування “свій/чужий”. Шерлок у нас — багатий британець, тому 80% острів’ян автоматично готові його послати туди, де сонце не світить.

Як цьому зарадити? Звісно ж, замаскуватися! Sherlock Holmes Chapter One розвиває систему, бачену в Devil’s Daughter, і тепер кожен костюм, головний убір, вуса/борода та макіяж мають свою ефективність для перевтілення під певну категорію населення. На острові живуть британці, турки й африканці, багатії, лакеї, поліцаї, моряки, шахтарі й голота — і без відповідного вбрання вам не проникнути у певні місця чи не довідатися якоїсь інформації. Неправильне, маскування, до речі, теж часом потішне, бо розробники заморочилися і написали відмови з урахуванням, хто до того кого звертається — наприклад, багатій відшиватиме шахтаря, моряка і поліцая зовсім іншими словами.

Розширити свій гардероб можна в продавців одягу, проте якщо вам не вистачає грошей і не хочеться відволікатися на сторонні активності, ніхто не буксуватиме ваш прогрес — костюм можна взяти напрокат, що і безкоштовно, і зручно, бо в меню крамниці вам позначать доречний одяг для конкретної ситуації. Щоправда, після закінчення справи орендований костюм зникне і вам знову доведеться бігти до продавця.

Коли йти в архів, а коли йти по допомогу до перехожих, практично завжди зрозуміло з опису в журналі завдань. Утім, над усіма ключовими доказа завжди є індикатор, який дає зрозуміти, що саме вам слід із ним зробити. Решта ж детективних інструментів є більш-менш традиційними: “детективний зір”, який тепер працює працює максимально близько до літературного опису (допомагає уважніше розглядати предмети, вишукувати чиїсь сліди чи визначати основні риси будь-якого НІПа в грі), підслуховування чужих розмов, “інтуїція”, де ми намагаємося відтворити повну картину злочину та фотографування.

Міні-гри всього лише дві (і їх завжди можна пропустити): хімічний аналіз, поданий у вигляді шикарної математичної головоломки… та перестрілки. Так-так, бойова система у Sherlock Holmes Chapter One — це все ж радше міні-гра, бо розробники, навчені невдалим досвідом The Sinking City, змістили певні акценти. У Шерлока відновлюється здоров’я, набої нескінченні, при прицілюванні сповільнюється час, а вороги вмирають від одного пострілу в голову. Та є нюанс — оскільки ми на боці закону, то вбивати ворогів нам не треба. Натомість їх слід знешкоджувати —  спершу стріляти по вразливих місцях ворогів, приголомшити їх за допомогою певних об’єктів на “арені” (вони всі підсвічуються при прицілюванні, тож розібратися буде нескладно) та нейтралізувати у простому QTE.

Та є ще одна річ, яка вигідно вирізняє Sherlock Holmes Chapter One на тлі інших детективних ігор — змога помилитися. Тому що навіть найкращі представники цього класу сфокусовані на тому, щоби розповісти хитромудру історію, тоді як Chapter One — гра рішень. Подібне розробники регулярно робили ще починаючи з Crimes and Punishments, проте тільки зараз це розкрилося на повну. У попередніх іграх Frogwares, якщо ти ретельно все обстежував, то вирахувати справжнього зловмисника було не так уже й важко. А тут же повний пакет усіх доказів ніяк не наближає тебе до правильної відповіді. Навпаки, що більше тобі відомо, то складніше прийняти остаточне рішення. Третя і четверта справи основної сюжетки — яскравий тому приклад. Можна провести добрих пів години в покоях мислення, просто перебираючи всі можливі трактування подій, бо кожне з них є однаково вірогідним. Так, Шерлоку, як і нам, здебільшого все одно, що там далі буде з обвинуваченими — ми зробили свою справу та пішли вперед. Але відчуття того, що ти десь помилився, просто тому що міг і ніхто б тебе не спинив — ооо, це справляє значно сильніший ефект, ніж потуги будь-якого інтерактивно кіно, де нам обіцяють, що всі наші слова та дії матимуть наслідки.

Кордони Кордони

Утім, Sherlock Holmes Chapter One при всіх своїх детективних принадах та яскравих історіях навіть близько не викликав би таких яскравих вражень, якби не мав якісної обгортки. І що сказати? Кордона вийшла шикарною. Справжній райський куточок… принаймні, таким ми бачимо острів спочатку. Насправді ж Кордона сповнена темних місць і кордонів, покликаних обмежувати певних мешканців. Поруч із сонячним курортом та “італійським” центром міста сусідять ґетто для переселенців з Африки, “історичний” район, де турки на базарі косо зиркають на “понаїхавших”, та закіптюжений робітничий квартал, який аж відгонить рідним для Шерлока Лондоном.

Кожен район має не просто свою чітко виражену архітектуру, а й своєрідну кольорову гаму, звучання та відповідне населення, яке цього разу працює адекватно. Плюс на вуличках постійно вирує життя: тут виступає факір, там бабця годує курей, ще десь моряк бренькає на гітарі якусь мелодійку, он там лежать п’янички, а через кілька вулиць — мертвий кінь. Коротше, весело в них тут.

Плюс як і годиться, гра сповнена всіляких великодок, пов’язаних із літературним першоджерелом та іншими втіленнями Холмса, включно зі серіалом за участю Базиліка Антивакса. Втім, відсилок до інших відомих фільмів, аніме та персоналій теж не бракуватиме — варто лише уважно роздивлятися довкола, слухати репліки та роздивлятися мапу, точніше, назви вулиць. І не в останню чергу завдяки чудовій локалізації від спілки “Шлякбитраф”.

Взагалі, дивує, як відносно мала команда Frogwares за кожної нагоди намагається зробити трохи більше, ніж потрібно. Наприклад, коли Шерлок переходить у режим “інтуїції” подумати, а ми починаємо грати за Джона, у нього є 5 різних анімацій, щоби присісти-лягти. Джон узагалі за кожної нагоди користується тим, що його ніхто не бачить та взаємодіє зі середовищем у найбожевільніші способи. Облазити весь острів є сенс ще бодай для того, щоби побачити всі можливі інтеракції Джона — а їх тут десятки! Та й щоденник нашого вигаданого друга теж може підкинути сюрпризи: якщо чіплятися до всіх підряд перехожих чи довго й намарне перебирати варіанти в архівах, Джон вкине у щоденник абзац, що міг би десь приймати пологи, а змушений сидіти з цим дегеном Шерлоком над нудними паперами. І знову ж, таких абзаців є по кілька штук під різні ситуації.

Окремо хочеться подякувати В’ячеславу Пакаліну за розкішне музичне оформлення, яке виявилося одним із найкращих саундтреків року. Заголовні композиції мають невеличкі подібності до робіт Ганса Ціммера (фільми Ґая Річі) та Майкла Прайса (серіал ВВС), що є цілком доречним для серії, яка постійно сплавляє різних знайомих Шерлоків у щось нове. Проте справжній розвал починається якраз в особистій історії. Одна лаконічна мелодія в чотири ноти вже ладна порвати вас на шматки, а коли вона в певні моменти починає набирати обертів і розкриватися… Сильніше враження справив лише епілог, де якщо (чи навіть “коли”) пробивається сльоза, то передусім завдяки музиці.

Frogwares нарешті створили гру, хвалити яку можна без жодних “але”, недомовок чи компромісів. Sherlock Holmes: Chapter One — безумовно одна з найкращих ігор року і тепер уже одне з найпомітніших досягнень українського ігротворення, яке жодним чином не варто оминати увагою.

Утім, найціннішим, напевно, є те, що Sherlock Holmes Chapter One має потенціал для розвитку. Return of the Obra Dinn та Her Story хоч і стоять на крок попереду як детективні ігри — це “речі в собі”, які не вийде піднести кудись далі, нові слова в жанрі, які нема сенсу промовляти вдруге. Вони з’явилися і миттєво вичерпали себе. А от Sherlock Holmes: Chapter One навпаки тільки-тільки починає нову сторінку в історії детективних ігор, і хочеться, щоби його напрацюваннями надалі користувалися не лише Frogwares, а й інші розробники.