Одного разу Nintendo та Illumination вже довели, що зробити якісну кіноадаптацію платформера більш ніж реально. Правда, того разу критики дуже холодно сприйняли фільм, на відміну від глядачів. Стрічка зібрала просто неймовірну касу та велетенську кількість позитивних відгуків, і сиквел не забарився. Цього разу підґрунтям для фільму став один із найкращих тривимірних платформерів всіх часів — Super Mario Galaxy. Чи вдалось стрічці досягти рівня попередниці? Ні, тут без спойлерів і клікбейтів, фільм поступається першому, як не крути. Але от чи заслуговує «Супер Маріо Галактика в кіно» на ті оцінки, які ми бачимо на Metacritic? От про це ми зараз і поговоримо.
Перше, на що звертаєш увагу, — це візуал фільму. І тут всі погоджуються як один, що фільм з цим фантастично справляється. Персонажі, оточення, пейзажі — все виконано на висоті. Хоча б за це фільму варто віддати належне. Особливо приємно було бачити відсилки до ери 2D-ігор про Маріо. Також дуже відчувається пропрацьованість головних героїв, їхніх образів та стилю. Чого я не можу сказати про самі історії цих героїв.
Ні для кого не секрет, що у фільмі з’являється Розаліна, але нюанс у тому, що її присутність на екрані зводиться до пари сцен за весь хронометраж. Кого кого, а нову персонажку все ж хотілось побачити більше одного разу в дії. На відміну від Йоші, який також дебютував на великих екранах саме в цій стрічці. Перед нами фактично ідеальне перенесення персонажа з ігрової в кіноплощину. Дональд Ґловер вкотре доводить свою геніальність, адже саме він озвучує зеленого динозаврика, і дякую перекладачам, що українською мовою його не дублювали. Милий, кумедний та неймовірно харизматичний, Йоші миттєво краде кожну сцену, в якій з’являється, і сцен таких удосталь. На цьому контрасті Йоші й Розаліни відчувається певний дисбаланс, бо один розважає нас увесь фільм, а інша потрібна лише для одного твіста й битви.
Головний антагоніст цього разу — Боузер Джуніор, який намагається визволити свого батька й повернути його на злочинну стежку. Трішки розкривається тема батьківства, але все це максимально поверхнево в стилі мультиків з каналу “ПлюсПлюс”. Боузерів на екрані справді багато, можливо, більше за Маріо та його компанію — це одночасно і плюс, і мінус, бо на інших персонажів залишилося менше місця. Маріо та Луїджі в свою ж чергу чудово справляються з очікуваннями щодо цих персонажів і вдало виконують свою роль.
А тепер про вишеньку на торті — Фокса Мак-Клауда. Він тут не просто для фансервісної галочки, а є повноцінним членом команди й учасником історії. Він саме такий, яким має бути капітан Арвінґа з серії Star Fox — зухвалий, упевнений і з тим самим пілотським запалом, немовби альтернативна версія Тома Круза з Top Gun. Лишає після себе доволі сильний післясмак «А де мій фільм за мотивами Star Fox?»
Окремо хочу відзначити кількість відсилок, їх тут божевільно багато. Marvel варто повчитись такій кількості на секунду контенту. В якийсь момент здається, що весь фільм складається лише з них… і це недалеко від правди. Але через швидкість зміни локацій та подій ти тільки й встигаєш спостерігати за епізодами і ловити знайомі силуети на задньому плані. Через це, як і було з першим фільмом, відразу хочеться подивитись його ще раз, адже про таку кількість фансервісу та прихованих посилань можна лише мріяти.
Варто відзначити шикарний оркестровий саундтрек, який по-новому оживив уже існуючі композиції з Маріо-ігор. Музика з оригінальної Galaxy і так вважається однією з найкращих у відеоіграх, а в кінотеатрі з хорошим звуком це взагалі викликає зграю мурах по руках.
Також у кінці складається враження, що фільм зробили англійці, адже він закінчується, навіть не попрощавшись. Під час перегляду я не відразу зрозумів, що це вже кінець, настільки невиразно виглядає остання сцена фільму. Перша частина в цьому плані повністю виграє у своєї наступниці, адже там фінал ставить чітку крапку в тій пригоді.
Я недарма у заголовку сказав, що гра «заснована» на Super Mario Galaxy в лапках. Адже від оригіналу тут лише набір відсилок, світ і персонажі. Глядача точно не очікує переказ подій гри і навіть не альтернативна історія. І це насправді не те щоб погано, якби не той нюанс, що структура фільму нагадує атракціон-фансервіс, де майже кожну секунду тобі накидають все нові й нові посилання до ігор Nintendo, намагаючись їх зліпити в суцільну картинку. І результат напрочуд вдалий — мені як фанату було приємно розглядати й розгадувати, звідки взято той чи інший елемент. Правда тут постає питання: чи помітить це пересічний глядач?
Біля мене сидів 6-7 річний iPad-kid з якоюсь free-to-play грою на екрані. Інтуїція мені підказує, він не зрозумів, що на екрані показують Фокса Мак-Клауда з легендарної серії Star Fox, так само він не розумів, що Маріо з павер-апом дриля — це взагалі-то оригінальний костюм із Super Mario Wonder. Але це не заважало йому отримувати задоволення від фільму і час від часу сміятись, адже структура фільму має максимальну захопленість і концентрацію уваги на екрані. Я зі свого боку також отримував своє задоволення як фанат франшизи, спостерігаючи знайомих персонажів і неймовірну кількість деталей як данину гіганту відеоігор. Нюанс лише в тому, що люди посередині між дітлахами і фанатами франшизи, можуть не отримати ні першого, ні іншого, адже тут немає глибини та історії, яку можна побачити в роботах Disney і Pixar. Фільм не приховує того, що це просто гарна, неймовірно швидка пригода для тих, хто готовий просто сісти, вимкнути внутрішнього кінокритика і дозволити себе нести цьому потоку яскравих образів, ностальгії та безперервного екшену. У цьому одночасно і головна сила фільму, і його найбільша вразливість стрічки.
«Супер Маріо Галактика в кіно» — це фільм, після якого ти виходиш із залу з відчуттям «було прикольно», але вже через годину не можеш пригадати, у якому порядку все відбувалось. Тому я можу зрозуміти оцінку критиків, але кардинально з ними не погоджуюсь, адже перш за все ціную свої емоції, а це був щирий, майже дитячий захват. Тому хоч тут максимально поверхневий сюжет, кримінально мало Розаліни, Боузер так і не заспівав Peaches Peaches Peaches, трохи обірваний фінал, але коли Маріо, одягнений в чорно-червоний канонічний костюм, робить у повітрі оберт на 360 градусів під симфонічну тему з Mario Galaxy, то жодна рецензія у світі не переконає мене, що це погана адаптація чи фільм.