СAPCOM не просто так є найкращим ігровим видавництвом сучасності. Завдяки Resident Evil 7 компанія не просто вдихнула нове життя в культову серію, а й сама здобула друге дихання, випускаючи хіти один за одним ось уже 10 років.
Такий тривалий вінстрік породив у СAPCOM небувалу впевненість у власних силах. І Resident Evil Requiem — наразі найповніше втілення цієї впевненості, яке межує зі зухвалістю. У цю гру засунули все, що могли, як могли і скільки могли. І якби Requiem робила якась інша компанія, вона б, напевно, продала її як дві окремі гри.
До всього, CAPCOM робила Requiem з думкою, що для значної частки гравців це буде їхній перший Resident Evil (бо у 2026 році Леон Кеннеді достатньо відомий, щоб самостійно приводити нову аудиторію). Тож їм треба за одну гру показати буквально все круте, чим багата серія. І це не перебільшення — абсолютно ВСЕ. Однак і про давніх шанувальників розробники не забули.
Тому так, незалежно від того, влетіли ви в серію тільки зараз чи 10-20-30 років тому, під час проходження у вас однаково вириватимуться ОООО, ААААА, УУУУ та інші голосні української мови.
Дві дороги, два шляхи
Гра починається оманливо спокійно. Нас знайомлять із Грейс Ешкрофт, агенткою ФБР, якій доручають нібито рутинне розслідування вбивства в готелі. Однак всі ми розуміємо, яку гру запустили, тому за лічені хвилини, без зайвого часу на розкачування, нам у лице жбурнуть жменю таємниць і фірмове для серії, максимально атмосферне й кінематографічне зіткнення з потворою, яка ще зберігає рештки людської подоби.
Сюжетна лінія Грейс — це чистий, дистильований survival horror. Після інциденту в готелі вона приходить до тями в, мабуть, одній із найатмосферніших локацій у серії. І тут нас чекає втілення всього того «старого доброго» Resident Evil: постійний бектрекінг, пошук ключів, які лежать у найнелогічніших місцях, і постійне відчуття вразливості, адже коридорами невпинно блукає величезна, нестримна й нездоланна істота (на жаль, не така гарна, як леді Дімітреску).
І от здавалося би, звична тягомотина: знайшов ключ — зустрів монстра — оббіг — повернувся — відчинив двері. Але завдяки якійсь неймовірній магії CAPCOM (і рушію RE Engine, який забезпечує відмінну картинку й плавність гри) це досі до всирачки захопливо й моторошно.
Однак як тільки ви починаєте звикати до темпу Грейс, гра робить різкий розворот на 180 градусів. На сцену виходить Леон Кеннеді. І це не той переляканий новачок із Resident Evil 2. Це навіть не той акробат із RE4. У Requiem Леон — це Леон КеннеДІД. Стомлений, буркотливий і готовий ламати кабіни.
Гра за Леона — це зовсім інший жанр. Це швидкий, жорстокий зомбі-шутер. Його арсенал — це мрія мілітариста: два пістолети, дробовик, снайперська гвинтівка, навіть якийсь футуристичний «узік». Але головна зірка — це… Ні, це треба навіть не побачити, а ВІДЧУТИ самостійно.
Леон рухається плавно, його контекстні добивання біля стін чи перекладин виглядають як хореографія під хрускіт кісток. Якщо Грейс бореться за життя, то Леон тут — сама смерть.
Бійся / Бийся
Capcom вдалося неможливе — вони поєднали два абсолютно різні типи геймплею в одній грі, і це не виглядає як Resident Evil 6 якась незрозуміла бурда намішана.
У Грейс — традиційний горор. Камера може бути як від першої особи (що створює неймовірний ефект занурення, хоча деяких гравців, включаючи мене, може закачувати), так і від третьої. Тут головне — стелс, економія ресурсів і вирішення загадок. Її ніж ламається миттєво, а кожен постріл із револьвера (який їй, до речі, віддав Леон) тут на вагу золота.
У Леона КеннеДІДа гра поступово трансформується в такий собі шутерний Devil May Cry. Ви отримуєте поінти за кожного знищеного ворога. Чим стильніше ви вбиваєте — тим більше очок. За ці поінти у місцевого торговця (привіт, RE4!) можна купувати набої, покращувати зброю, навішувати приціли та розширені магазини. Навіть ніж Леона можна прокачати до стану, коли він стає майже незнищенним.
Цей контраст відмінно грає на руку Requiem. Коли ви втомлюєтеся від напруженого ховання по шафах за Грейс, гра перемикає вас на Леона, даючи можливість випустити пару, ні в чому себе не обмежуючи.
Окремої похвали заслуговує робота над ворогами. Зомбі в Requiem доволі потішні. На відміну від інших ігор і на відміну від Las Plagas — бо в Las Plagas зомбі були прям доволі осмислені — тут вони щось середнє. Вони зберігають частину себе: видно, що вони пам’ятають, ким були раніше. Вони навіть інколи говорять.
У мене був дуже прикольний момент. Я йду коридором, лежить кілька трупів. Думаю — ну все, зараз встануть. Іду, іду — ні, не встають. Але тут вибивають двері, і з них виходить жінка в костюмі прибиральниці. Вона падає на підлогу… і починає змивати кров. Тобто вона пам’ятає, що була прибиральницею!
Такі деталі роблять світ Requiem живим — якщо це слово взагалі доречне до гри про мерців.
Також з’явилися нові типи ворогів — озброєні зомбі, які хоч не можуть цілитися, їхні м’язові судоми змушують їх затискати курок. Рандомні постріли в бік гравця повністю змінюють динаміку бою. Тепер не можна просто стояти і шпунькати все — треба постійно рухатися.
Ну а на десерт нам докинули зомбаків, у яких голови перетворюються на величезні пульсуючі згустки. Вони швидкі, небезпечні, але вмирають від одного влучного пострілу з револьвера. Проблема лише в тому, що набоїв до револьвера завжди менше, ніж цих чирякоголових паскуд у кімнаті.
Система крафту в Requiem отримала несподівану глибину. Тепер недостатньо просто змішати дві травички. Грейс має знаходити біоматеріали та досліджувати їх за допомогою спеціального пристрою. Це реалізовано як мінігра: перед вами геном у вигляді квадратів, які треба за певну кількість ходів перетворити на кружечки. Вдалося? Ви відкрили рецепт нових патронів або покращеного лікувального спрею. Це змушує вас буквально тикати шприцом у трупи, збираючи кров для досліджень. Це брудно, цинічно, і це дуже в дусі серії.
Арсенал Леона ж — це окрема розвага. Можливість модифікувати зброю на льоту за зароблені очки робить прогресію відчутною. Ви починаєте з пістолетом, а закінчуєте як ходяча фортеця, здатна зупинити невелику армію.
А що там по оптимізації?
Resident Evil Requiem — це еталон оптимізації. Я грав на ПК, і тут RE Engine традиційно з 2016 року працює без нарікань, тому навіть на відносно слабенькому залізі ви зможете грати комфортно й потішити свої оченята чимось красивим. Я грав на 5070 TI і гра в нативному рендері без DLSS у 2к і гра працює просто чудово, стабільні 150+FPS з увімкнений RT.
Resident Evil Requiem — це не просто гра, це свято. Можливо, хтось скаже, що тут забагато всього, що СAPCOM намагалися всидіти на всіх стільцях одночасно й ризикували наступити на граблі Resident Evil 6. Але коли ви біжите за Леона по скляному мосту, а потім через п’ять хвилин затамовуєте подих за Грейс у темній лікарні — усі сумніви зникають.
Це не просто черговий Резик. Це колекція «найкращих хітів», де кожна пісня звучить по-новому. Це квінтесенція всього, що було створено за 30 років: від неквапливого саспенсу першої частини до божевільного екшену шостої. Якщо це і є реквієм серії Resident Evil, то він звучить як тріумфальний марш.
Придбати дискову версію Resident Evil Requiem на PlayStation 5 можна в мережі магазинів нашого партнера — MOYO.
Саме так, мені дуже сподобалася гра і я волів би зіграти у неї. Хочеться вірити, що Capcom зможе тримати цей рівень і надалі. Наприклад "розумні зомбі" це не щось нове, вони зустрічалися у жанрі неодноразово, але реалізація: воно кричить, лається на гравця, воно невдоволене його діями, а не просто бажає зжерти, ну це просто якийсь шик і воно працює разом із атмосферою, складає її частину. Роздвоєний ігролад теж дарує гарні враження. Що тут казати сучасна гра, справді сучасна з гарно використаними механіками, з атмосферою. Мені дуже сподобалася.
в Леона в грі - сокирка, а не ніж, і нема ніяких торговців з "What are ya buyin’?", камон
p.s. тим більше сокира і є незнищенною, її лише треба заточувати після затуплення