“Шоу довгоносиків” — без перебільшення унікальний феномен саме українського телебачення, який давно і впевнено має культовий статус. Скетчком про життя у хаотичному, абсурдному світі виходив на екрани всього три роки (з 1996 по 1999, плюс один спецвипуск, “Ювілейний п’ятачок” у 2000 році), але пам’ятають і переглядають його й досі, поважних 25 років потому. В цьому заслуга всього акторського складу та знімальної групи, але без двох людей уявити існування цього проекту неможливо — автор ідеї та режисер проекту Віктор Приходько та виконавець 14 ролей, режисер і співавтор сценарію (разом з Георгієм Конном) Віктор Андрієнко без перебільшення створили революцію на тогочасному українському телебаченні, при чому продуктом який (не дивлячись на певний успіх у рекламодавців) який важко назвати комерційним навіть з поправкою на засилля абсурдного гумору в Інтернеті сьогодення.
На поверхні проект був театром абсурду, але за сюрреалістичними колізіями і подекуди чорним гумором ховалося багато чого наболілого. Намагання знімальної групи телеканалу та низкки акторів заощадити на виробництві (разом з тим не зменшуючи, а щоразу збільшуючи масштаби шоу) в якійсь мірі були коментарем на тему того як воно взагалі було — робити телевізійний контент у турбулентні 1990-ті. Бескінечний “Шерлок Голмс та Дотор Ватсон” — натяк на те що часті повтори радянської класики стало важкувато сприймати серйозно. “При пожежі двзонити 01” — не тільки нагадування що пожежна безпека це справа рук “самих потопальників”, а й натяк на різницю між дійсністю і показовими заходами. Пародії на вестерни та “відеосалонну класику” як можливість хоча б в цій площі наблизитись до глобалізованого стилю життя, що наче вже був недалеко, але не здавався тоді ще близьким.
А ще за унікальністю формату та подачі гумору подекуди проглядалося те, що навіть важко буде назвати якось інакше окрім власне української ідентичності. І тут був ще один важливий фактор, який виділяв “Довгоносиків” серед безлічі талановито зроблених комедійних шоу тих років: переважна україномовність. Якщо майже всі інші гумористичні передачі та серіали мали на меті потрапити в російський медіапростор, то в “Шоу довгоносиків” російська мова була приблизно як іспанська та інші мови в “Пуститися берега” (Breaking Bad) — присутньою там де це має сенс, але точно не основною. Окремої уваги в мовному полі “Довгоносиків” заслуговує суржик, бо він і досі звучить сучасно. Чи то лексикологічні проблеми населення влучно вхоплені творцями у другій половині 1990-х залишились там само, чи то “Шоу довгоносиків” значно обганяло свій час. Досить імовірно, що обидва твердження недалекі від істини.
Окрема частина атмосфери “Шоу довгоносиків” — досить вражаючі спецефекти зроблені з практично нічого. Частиною з них серіал завдячував тому, що знімався в павільонах кіонстудії імені Олександра Довженко. Фільми там на той час знімали вкрай рідко, тож створення передачі не дало порости цвіллю цінній апаратурі на кшталт щедро використаних у шоу за найменшої нагоди димових машин. От чого в павільйонах не було, то це опалення — пар з рота акторів в окремих сценах це ніякі не спецефекти а сувора реальність. Намагались навіть дихати не так часто, але не дуже допомагало.
Візитівка “довгоносиків” — власне довгі носи, це витвір бутафора й майстра на всі руки Вадима Тупчія. Окрім цього досить складного пластичного гриму він зробив безліч об’єктів які виглядають як справжні, але ними при цьому можна “бити” акторів. Падати їм, подекуди, все одно доводилося по-справжньому. Тут вже знадобилося минуле Віктора Андрієнко у якості каскадера.
Втім, всі носії носів, як основний акторський склад (переважна більшість яких як Тупчій та “доктор Ватсон”, продюсер шоу Валентин Опалєв, були ще й членами знімальної групи), так і безліч українських знаменитостей (які мали гостьові появи) згадують шоу майже виключно як позитивний досвід, адже унікальна атмосфера була не лише в кадрі, а й за лаштунками цієї непересічної буфонади.
Хоч як гамселили на екрані невгамовних “довгоносиків”, це все одно було веселіше ніж реальне життя, від якого можна було перепочити на 30 хвилин і де інфляція була зовсім не бутафорською. Резюмуючи словами одного з персонажів Андрієнко:
Не будемо марнувати час на якесь задрипане шоу! Тому що є шоу більш задрипане і більш порепане — це наше життя!
Нажаль, дійшовши до кінця серіал про Довгоносиків не так часто знову потрапляв на телебачення. Це було помічено прихильниками, але не одразу. Силами Віктора Андрієнка та окремих ентузіастів зберегти вдалося 44 випуски з 70. Якщо в когось збереглися старі касети с записами шоу, то їх є сенс перевірити: можливо серії які там записані досі вважались втраченими.
У 2017 році в документальному циклі 24 каналу “Згадати все” вийшов документальний фільм Крім нього, інформацію про зйомки можна дізнатись з офіційних сайтів Віктора Андрієнка, Вадима Тупчія та Валентина Опалєва.
От для чого нагадувати людям які вони старі?) Довгоносики це прекрасна жесть!
Не старі, а перевірені часом!
Аа, тепер це так називається)
ех, тоді ще по молодості не розум всієї глибини і крутості Довгоносиків. Це по суті прародитель українського стенд-апу і наріжний камінь гумористичної сцени. Шоу, яке випереджало свій час на десятиліття.
А ще ж і на інтернетівський гумор схоже!