Смерть не спинить геніїв від нових релізів: Вольфґанґ Амадей Моцарт і Орсон Веллс повертаються

21 вересня 2024 року у Лейпцигській опері вперше з 1760-х рр. зіграли твір Serenate ex C – Ganz kleine Nachtmusik KV648 відомого композитора Йоганна-Хризостома-Вольфганга-Теофіла Моцарта, більш відомого під скороченим ім’ям — Вольфґанґ Амадей Моцарт. Написане вундеркіндом у підлітковому віці, це 12-хвилинне тріо для струнних інструментів зберігалось у копії 1780 року в одній з німецьких бібліотек. Після ретельного дослідження і підтвердження автентичності, твір було оприлюднено вперше за 260 років 19 вересня 2024 року у Зальцбурзі (Австрія) на презентації оновленого Köchel catalogue, найповнішого каталогу творів Моцарта. Невдовзі в Лейпцигу твір вперше був зіграний на великій сцені місцевої опери.

Всього наразі відомо про 721 композицію, написану Моцартом. Це шалена продуктивність для людини, яка померла у віці 35 років і мала репутацію гульвіси й ледаря. Яким чином при розгульному й короткому житті Моцарт написав об’єм творів, який технічно людині важко буде за життя бодай переписати вручну, дослідники думають і досі. Існують, звісно ж, конспірологічні версії, як і з Шекспіром, які припускають, що не всі твори Моцарта написав саме він.

Однак є й інше поясненням — більшість геніїв є трудоголіками, які просто не можуть спинитись працювати в тому чи іншому вигляді. Як сказав покійний Жан-Люк Ґодар (про якого теж є новина, аналогічна цій):

Я роблю свої фільми коли читаю, їм, сплю і навіть коли говорю.

Інший геніальний режисер, Орсон Веллс, як і Моцарт, був відомий парадоксальним поєднанням неймовірної працездатності з начебто переважно лінивим і розгульним способом життя. На відміну від Моцарта, попри страшні об’єми скуреного тютюну і випитого алкоголю, Веллс дожив до солідних 70 років. Він помер у 1985 році, а останній прижиттєвий повнометражний фільм Веллса, «Знімаючи Отелло» (Filming Othello), вийшов у 1978 році. Саме останній прижиттєвий — нові фільми Веллса досі регулярно виходять.

Здивуванню дослідників і шанувальників Веллса досі нема меж щодо того, наскільки багато Веллс примудрився за життя почати, але не закінчити стрічок. У 2018 році Netflix профінансував реліз одного з найбільш легендарних незакінчених фільмів Веллса. «Зворотний бік вітру» (The Other Side of the Wind) була дороблена за нотатками режисера й нарешті випущена через нещадних 48 років (!) після початку зйомок. Втім, це був далеко не перший випадок. «Дон Кіхот» (Don Quixote), наприклад, побачив світ у 1992 році (а робився переважно з 1957 по 1972), якісь короткометражні шматки регулярно траплялись в хаотичних архівах Веллса по всьому світу, а в 2013 році справжнім святом для веллсоманів став довгоочікуваний реліз фільму Too Much Johnson 1938 року, який вважали цілковито втраченим, але несподівано знайшли на складі в італійському місті Порденоне.

У робочих матеріалах «Зворотного боку вітру» було знайдено невідомий до того повнометражний документальний фільм Веллса на дві години і десять хвилин. Це було розгорнуте інтерв’ю з актором і режисером Деннісом Гоппером Hopper/Welles, яке глядач вперше побачив на Венеційському кінофестивалі у вересні 2020 року.

Окрім кіно, Веллс впевнено працював в рекламі, на телебаченні та одним з перших почав освоювати ринок домашнього відео. Втім, з цим особливих успіхів не було. «Американський спадок» планувався як ціла серія освітньо-розважальних мистецьких проєктів про американську літературу. Не судилося настільки, що зараз важко сказати, чи взагалі відбувся реліз у 1972 році, чи касета одразу припадала пилом на полиці. Так чи інакше, архівіст Вільям Лонерґан відкопав єдину відому копію в Піттсбурзі, про що стало відомо 20 вересня 2024 року.

Чи відбудуться реставрація та реліз «Американського спадку», де Веллс зачитує й аналізує твори Джорджа Ейда, Томаса Вольфа і Марка Твена, поки казати рано. Але однозначно це не останній сюрприз від режисера, у фільмографії якого за різними підрахунками є ще більш як 20 незакінчених і/або втрачених робіт. У істотній кількості випадків Веллс, який вмів монтувати сам, встиг навіть переважно подолати постпродакшн. Мова іде про твори, закінчені на 80-90%.

В умовах, коли дефіцит нових творів визнаних геніїв змушує митців на такі кроки як «воскресіння» Ієна Голма (який помер у 2020 році) за допомогою нейромереж у цьогорічному фільмі «Чужий: Ромул» (Alien: Romulus), досить приємно думати, що видатні особистості встигають зробити набагато більше, ніж видно за їх життя. Кожне підморгування з того світу таких людей, як Моцарт і Веллс (одного нема з нами вже майже 110 років, а іншого цілих 269) дає мотивацію жити, зберігати і творити самим. Бо навіть те, що не буде закінчене і побачене за життя все ж може врешті решт знайти дорогу до глядачів, слухавчів, гравців і інших небайдужих.

Не забуваємо, наскільки актуальна така мотивація в умовах російсько-української війни, яка в тому числі знищує архіви та колекції на кшталт Музею комп’ютерної техніки в Маріуполі.