Окрім традиційної цікавості до горору в жовтні-місяці через Гелловін, франшиза «Кошмар на вулиці В’язів» (A Nightmare on Elm Street) цьогоріч має істотний інфопривід — їй виповнюється 40 років. Центральний монстр цієї серії фільмів, Фредді Крюґер, давно став одним з найупізнаваніших образів масової культури. Воно й не дивно, бо у 1980-ті та 1990-ті від горор-шоумена у смугастому светрі подітися було просто нікуди: 7 фільмів (за 10 років), 2 сезони власного телесеріалу-антології (де Крюґер був ведучим, а зрідка з’являвся і в основних сюжетах), відеоігри (різного ступеню паршивості), появи в музичних кліпах і рекламі, гори мерчу для будь-якого віку…
Була навіть своя «гаряча лінія». Для тих то не знає що воно і нащо — у кінці 1980-х стався (і дуже швидко пройшов) бум платних телефонних ліній. Як секс по телефону, але послухати можна було будь-що: від казок на ніч, до, власне, жахів на ніч від Фредді Крюґера власною персоною.
Саме магнетизм персонажа робив Крюґера тим, чим він був і став. Це рідкісний випадок, де в переважній більшості появ (навіть приблизно години начитки дзвінків «гарячої лінії») монстра грав один і той же актор. Харизма легендарного Роберта Інґлунда, його неймовірний талант як лякати так і розсмішити (нерідко одночасно) впав режисерам у вічі ще у 1970-х, однак Крюґер зробив Інґлунда безсмертним.
Безсмертним, який все ще ходить серед нас у віці 77 років і періодично знімається у купі проєктів. Втім, вік все ж дається взнаки. Серед питань, які актору щедро встигли поназадавати у престурі реставрованої в 4К версії фільму, яка виходить 15 жовтня 2024 року, одне звучало особливо настирливо: чи збирається актор повертатися до своєї найбільш іконічної ролі.
Можна, звісно, якось схитрувати, показати мене лише крупним планом, але ні. Я більше не можу його грати. Я занадто старий.
— прокоментував ситуацію Інґлунд.
Втім, Інґлунд все ж трішки хитрує. По-перше, хоч він і жаліється що навіть занадто різкий поворот голови шкідливий для його здоров’я, він абсолютно відкритий до озвучення персонажа (аналогічно тому, як Бред Дуріф робить це в серіалі «Чакі» (Chucky). По-друге, він також залюбки готовий з’явитися в будь-якому камео в нових «Кошмарах». Саме відсутність Інґлунда була головною претензією до ремейку 2010 року, який провалився в прокаті і переважно був забутий, як би не старався в ролі Крюґера характерний «Роршах» Джекі Ерл Гейлі.
А по-третє, роль Крюґера завжди була іронічною в тому, наскільки часто в кадрі ми бачили зовсім не Інґлунда. Кількість каскадерських трюків і спецефектів в першому фільмі була така, що на приблизно вісім хвилин екранного часу Крюґера три можна спокійно нарахувати іншим людям, більшість з яких відомі поіменно: творець легендарної рукавиці з ножами Чарльз Белардінеллі дійсно майструє її на початку фільму, а інший майстер зі спецфектів Джим Дойл визирав зі стін і годинами стирчав у ванній з акторкою Гезер Ланґенкем заради кількох кадрів. Крім того, якщо в кадрі фільмі 1980-х чи 1990-х хтось горить більше кількох секунд (а Крюґер рекордно довго горів більше хвилини), то це легендарний каскадер Ентоні Сесере.
І хоча всі ці люди важливі для народження легенди, коли New Line Cinema і особисто продюсер Роберт Шеї намагатись зекономити на Інґлунді й не кликати його в другий фільм, помилковість такого рішення зрозуміли першій же сцені,яку знімали з невідомим статистом. Переробляти її не стали, але скоротили присутність Крюґера в цій сцені до мінімуму, який переозвучив Інґлунд, тріумфально повернувшись на зйомки стрічки. З третього фільму Крюґер стає повноправною зіркою франшизи, а сценарій від Веса Крейвена знову робить магію. З легкої руки творця серії Крюґер перестає бути тінню з нічних жахів і вилізає з телевізора:
Welcome to primetime, b*tch!
Переважно через Інґлунда, навіть ті, кому такий поворот не сподобався, поверталися до франшизи всі наступні продовження. Якраз для таких випадків сміливо потрібно слово «численні». Навіть намагання самого Крейвена поставити фінальну крапку в 1994 році з неймовірним метагорором «Новий кошмар Веса Крейвена» (Wes Craven’s New Nightmare) не змогли добити Крюґера. У New Line Cinema ще в 1993 році, наприкінці фільму «Джейсон іде в пекло: Остання п’ятниця» (Jason Goes to Hell: The Final Friday) натякнули на плани зробити «Кошмарам» кросовер зі серією «П’ятниця 13» (детальніше про той конвеєр можна прочитати в цій статті). Його теж довелось чекати аж десять років, але «Фредді проти Джейсона» прихильників не розчарував, свого роду завершивши цілу епоху в кіно. Фредді тут було багато, а гонгконгський режисер Ронні Ю змусив 56-річного Інґлунда як ніколи попрацювати над сценами боїв.
Втім, останньою появою Крюґера цей фільм теж так і не став. Інґлунд давно казав, що він уже на пенсії, але якимись правдами й неправдами ситком «Ґолдберги» (Goldbergs) заманив його зробити виняток. Хоч яким би втомленим Інґлунд не виглядав у цьому ностальгійному камео, але у далекому 2018 році всі аж заговорили про можливе повернення актора хоча б на ще один фільм.
Але реальність трохи інша. Майже як свого часу (через рік після останньої повнометражної появи Фредді) «Пила» (Saw) повністю змінила сприйняття горору, за пару років до його останньої появи на екрані в принципи на екрани вийшов фільм «Жахливий» (Terrifier). І хоч на популярність завдяки розголосу знадобилося ще кілька років, зараз третя частина вже цієї горор-франшизи є беззаперечним лідером американського кінопрокату, а Клоун Арт у виконанні Девіда Говарда Торнтона сміливо займає нішу Крюґера, маючи власні фільми, відеоігри, пісні з кліпами і навіть… телефонну «гарячу лінію». Втім, за дзвінки на неї платить… сам Арт. Якісь копійки на телефонний рахунок, але платить.
P.S. До речі, самого Інґлунда свого часу феномен «гарячих ліній» настільки вразив, що надихнув його на режисерський дебют, стрічку 976-EVIL.