І всі сказали «гей, що відбувається?». Огляд фільму «Володарі Всесвіту»

Якщо для пересічного американця «Володарі Всесвіту» (Masters of the Universe) це вже класична франшиза, то до нас вона діставалась переважно відлунням. Коли оригінальні іграшки, до яких додавались міні-комікси (тобто обидва 50/50 є першоджерелом), були на піку популярності і навіть коли там само опинилась анімаційна адаптація (яка, як це часто бувало з мультсеріалами 1980-х переважно створювалась як реклама тих же іграшок за змістом) в Україні ще був СРСР і часів Брєжнєва та Андропова. Тим більше цікаво, що певна прихильність до MOTU (абревіатура яка легко упізнається шанувальниками) у нашого глядача все одно є: сформована фільмом 1987 року та/або безкінечними мемами, яких ця франшиза народила дуже багато. Якщо, як і в моєму випадку, це основне за чим ви знаєте «Володарів», але вам більш-менш подобалось, ймовірно ви не будете розчаровані.

Але нові «Володарі Всесвіту» загалом вправно поєднують дві речі, з якими у сучасного Голівуду (а може і Голівуду всіх часів) завжди були проблеми: зробити адаптацію самостійним фільмом, який можна дивитись окремо і водночас не чимось настільки віддаленим від першоджерела, що це розізлить прихильників. Зберегти цей баланс — вже складна задача і з нею знімальна група на чолі з Тревісом Найтом впоралась блискавично. А от про те, чи впоралась з усім іншим слід поговорити більш детально.

Хто всі ці люди (і звірі)?..

Одразу скажу, що звинувачувати будь-яку ітерацію «Володарів Всесвіту» у візуальному перевантаженні нечесно, бо це в даному випадку повна вірність першоджерелу. Наслідок який кидається в очі в будь-якому медіа по MOTU — шалена кількість персонажів. Приділити кожному з них бодай стільки уваги, щоб можна було реально вважати їх персонажами важко. В цьому відношенні «Володарі Всесвіту» дуже влучно порівнювати з будь-якою екранізацією ігор-файтинґів а надто «Мортал Комбат» 2021 року. Окрім очевидної різниці у віці цільової авдиторії, проблеми у двох фільмів були приблизно однаковими — треба було показати світ як вперше, але так щоб на кожному персонажі бодай кілька шанувальників зраділи появі улюбленця. У обох фільмів це переважно вийшло, але таке перенаселення не могло не позначитись на якості сценарію.

«Володарям Всесвіту» поталанило трохи більше: на відміну від «Мортал Комбат» у франшизи є незамінні і дуже чітко прописані протагоніст і антагоніст: Хі-Мен та Скелетор відповідно. І якщо у фільмі 1987 року Дольф Лундґрен (у якого тут є досить приємне камео) в ролі Хі-Мена подекуди здавався другорядним персонажем у власній історії, то Ніколас Голіцин (британець з нулем російського коріння, якщо вас напружує прізвище –родина Тірів змінила його в 1956 році з невідомої причини) чесно тягне на себе півфільму як сурогат авдиторії, а півфільму вже як повноцінний супергерой. І якби у нього це не виходило, дивитись цей фільм було б відверто неможливо, надто враховуючи те, що і Хі-Мен і Скелетор традиційно випромінюють рафіновану крінжу і є ходячими мемами. Як не дивно це працює, особливо як спільна риса у двох архіворогів. Джареду Лето, який зіграв Скелетора випала значно простіша задача: оскільки все обличчя Скелетора це анімований череп, то йому треба було зберегти характерні пози і голос, які знайомі за мемами навіть далеким від франшизи людям («Remember!»). Це скоріше власна інтерпретація, але вона працює: головна риса цього лиходія, який перестає бути страшним як тільки щось говорить, залишилась на місці.

З цими двома на місці можна було б в принципі сильно і не «паритись» про персонажів другого плану, але до честі творців фільму, вони це зробили. Власна мотивація та арка дістались переважно Тілі (Каміла Мендес могла б впевнено витягнути і власний фільм подібного жанру) та Зброємайстеру, однак ще один ходячий мем франшизи Міцнокулак (Fisto) у виконанні Йоганнеса Гьокюр Йоганессона міг би так і залишитись жартом, а в результаті впевнено тягне на себе ковдру. Але не настільки як (посвячений в лицарі буквально за кількадень до прем’єри) Сер Ідріс Ельба та Джеймс Пьюрфой в ролях Зброємайстера та Короля Рандора відповідно. Актори такого калібру — велике щастя для такого фільму і очевидно, що весь ансамбль намагався тягнутись до них як до високої планки.

Це не означає, що всім персонажам повезло: значно менша і переконливіша версія ніж у 1987 році тут у Евезлін, Морена Баккарін в ролі Чародійки чесно намагається бути чимось більшим ніж літаюча експозиція, а кіборги Механоший і Триклоп з позитивної та негативної сторони відповідно перетворились в майже однакові меблі без суттєвих реплік. Логічно, що лиходіям в принципі поталанило менше з екранним часом, бо те ж саме можна сказати про багатьох представників гвардії Скелетора, але їх, принаймні, дійсно менше показують. Коли персонажі в кадрі часто, але все що дають акторами це костюм та функція, з’являється враження зайвого. Або, якщо вже говорити про іграшки, фігурки яка є для дитини частиною колекції, але не подобається власне як іграшка.

Звірило ж просто виявився не дуже добре промальованим, бо всі зусилля аніматорів пішли на Скелетора та неймовірного милого велетенського бойового кота Крінжера. Хоча загалом скаржитись на дизайн персонажів в цьому фільмі гріх, бо мене трохи вразив сам факт, що творцям вдалося настільки передати в ігровому кіно відверто мальований дизайн Щелепи (Trapjaw). Ще й зробити це в даному випадку практичними засобами з мінімумом комп’ютерної доводки.

Вторинність як вірність традиціям

Попри досить унікальний коктейль з космоопери, фентезі «меча та магії» та супергероїки, притаманний цій франшизі, не важко помітити, що на початку 1980-х вона була зроблена по принципу «зібрати в одному місці все, що подобається дітям». Варвар з мечем, кіборги, скелети, монстри, лицарі… В усіх з них можна за потреби впізнати значно старших та нерідко краще прописаних персонажів. Тож не слід дивуватись, що істотна частина сценарію нагадує щось, що ми вже бачили — це просто те, як функціонує ця франшиза з часів її народження.

Однак все одно видається, що можна було б працювати тонше, тому що коли в двох моментах емоційної мотивації протагоніста дуже легко вгадуються «Бетмен: Початок» і «Тор: Раґнарок» (аж до того, що практично співпадають репліки), мова іде вже не про те, що ніхто не лагодив те, що не було зламане. А про те, що сценаристи сподівались, що ми не помітимо. Про те, що атака Звірила на мосту підозріло схожа на «Людина-павук: Додому шляху нема» (наш огляд, який іронічно називається «Нічого свого нема») я навіть говорити не буду.

Це при тому, що в фільмі достатньо і відсилок, які ми повинні помітити за задумом творців. Серед яких мене найбільше спантеличили численні до культового фільму «Горянин» (Highlander). Бо довгоочікуваний ремейк з Генрі Кавіллом, Расселом Кроу та Дейвом Батістою ще й вийти не встиг, а складається враження, що «Володарі Всесвіту» вже примудрились зробити на нього пародію та ще й покликали самого Браяна Мея з Queen записати кілька неймовірних гітарних соло. І отут слід підійти до однієї з найважливіших перемог цього фільму.

Музика та атмосфера замість висновків

Загалом, фірмове поєднання синтезатора та гітари притаманне 1980-м робить навіть кринжові моменти фільму бодай трохи епічнішими. Разом з правильним підбором кольорів та балансом вірності оригінальному дизайну і адекватності того як це виглядає на акторах це іноді творить маленьке диво — змушує забути, що дивишся фільм.

Не так багато сімейних фільмів зараз чесно намагаються занурити глядача у маленький світ, але «Володарям Всесвіту» це вдається тому, що вони вхопили саму сутність цієї франшизи — вона повинна виглядати як сценарій гри з фігурками у дитини максимум молодшого шкільного віку. Це працює не лише тому, що за сюжетом Адам згадує події як щось з дитинства саме у цьому, дуже впізнаваному форматі. А ще й тому що й самі творці фільму, попри досить-таки титанічну проробку оригінального матеріалу (немає такої версії MOTU з якої вони не взяли б бодай кілька деталей) відверто грались і дуркували на знімальному майданчику.

Оця енергетика пісочниці де змішалось все що можна (і це аж трохи надихає) зустрічається зараз не так часто, щоб проходити повз. І попри домінування в американському прокаті зараз іновативних і проривних горорів «Backrooms: Залаштунки» та «Обсесії» (про які слід поговорити окремо трохи згодом), хочеться вірити, що «Володарі Всесвіту» знайдуть свою нішу як найбільш гучний і вдалий сімейний реліз цього місяця. Бо якщо «Мортал Комбат 2» (наш огляд) настільки вирівнявся на другому фільмі, то і тут може вийти. І на це було б як мінімум цікаво подивитись.

А тепер всі разом…

P.S. А ще це фестивальне кіно: на хвилиночку official selection Миколайчук OPEN, в рамках дитячої програми якого фільм покажуть 9 червня 2026 року.