Йдучи у кіно на блокбастер з віковим рейтингом 18+, завжди цікаво: “Як саме автори його використають?”. На жаль, тенденція така, що переважно все зводиться до кількох посередніх сцен різанини, жартів про секс і власне аби-як знятого сексу. Рідко на горизонті з’являються фільми, які, хоча б як «Дедпул», довзоляють собі влаштувати на екрані дику безпричинну вакханалію на яку йдеш, як на атракціон. І саме таким робили фільм «Хижі пташки (та фантастична Харлі Квін)», але щось пішло не так.
Харлі порвала з Джокером. Остаточно. Зруйноване життя, гієна у ролі домашньої кошлатої бубочки і, що головне, втрата недоторканості. Тепер головна героїня у центрі уваги, адже ледь не кожен поганець Ґотема хоче її прикінчити за ті чи інші кривди. Вона ж вмирати поки не збирається, тому за всяк ціну бореться за власне виживання. Тут можна вловити деякі паралелі з зав’язкою третього «Джона Уіка», але більше схожостей у фільмів немає. Основним рушієм історії виступає чималий діамант, який хоче отримати головний антагоніст — Чорна Маска. Однак так склалося, що його поцупила та з’їла, щоб сховати, малолітня щупачка. Тому тепер її потрібно знайти та якось відібрати камінь.
Трейлер [UA]
Ось це, здавалося б, уся зав’язка, але фільм називається «Хижі пташки (та фантастична Харлі Квін)» і, відповідно, десь тут мають бути Хижі пташки. Вони й справді присутні у стрічці, але проблема полягає у тому, що вони їй не потрібні. Пташки — це три дівчини: стереотипний коп-бойскаут з фільмів категорії Б, замотивований жагою помсти кілер та сирота з добрим серцем, відвагою і вмінням за себе постояти. Мало того, що образи стереотипні, так вони ще й не привносять нічого в історію і, прибравши їх, вона стане тільки кращою. Їхні сюжетні лінії прісні, а мотивація вторинна і між ними відсутня хімія. Вони сприймаються як статисти, що необхідні для створення видовищних сцен.
Втім хімія є між Харлі та Касандрою, малою щупачкою, що з’їла коштовний камінь. Вона геть зародкова і ледь-ледь показується на люди. Проте, дивлячись на них в кадрі, розумієш, що дівчина працює як хороша противага навіженій головній героїні. І з них вийшов би класний дует, якому просто забракло екранного часу, тому що його приділяли куди як менш цікавим героям. Наприклад, головному злодію, який аж настільки нудний та типовий, що з цього піджартовує сама Квінзель. Взагалі фільм чудово розуміє свої слабкі сторони, часом навіть вдало над ними жартує, але геть ніяк їх не пропрацьовує, що засмучує.
У фільмі чимало ефектних екшн-сцен. Особливо зачаровує проникнення Харлі до поліцейського відділку. Вони круто зняті, вигадливі, але ближче до кінця фільму бійки скочуються у самоповтор. Навіть класно зроблений на початку трюк з переломом ноги в коліні повторили ще двічі у другій половині, прибравши геть наліт оригінальності. На екрані надмірно велика кількість дійових осіб, яким потрібні репліки, яких треба розкривати, бо глядач з ними незнайомий тощо. Тому останні півгодини стрічки сприймаються як їзда на крутому позашляховику по в’язкому багні. Посеред бійок те і діло робляться паузи на короткі словесні перепалки, камера скаче туди-сюди, а порожні діалоги надмірно затягують. У певний момент доходить до того, що головна героїня посеред сцени несподівано змінює взуття тому, що сценаристу/режисеру/Марго здалася крутою ідея погоні на роликах.
Фільм мовби й не старається використовувати приємнощі свого вікового рейтингу. Окрім однієї порівняно відвертої сцени та трьох з надмірним насильством, немає нічого. Помітно, що автори черпали натхнення з «Дедпула». Схоже, поставлені бійки, жартики на межі фолу та надто часто використовуваний прийом з ламанням четвертої стіни — усе це лежить на поверхні і просто кричить з екрану. Але усюди не дотягнули: більшість жартів вторинна, м’яса толком немає, а якість сутичок плаває по хвилях косинусоїди.
Акторський склад і потішив, і засмутив. Марго Роббі виглядає відмінно в ролі Харлі Квін. Вона харизматична, грайлива, позбавлена гальм і їй вдається у будь-яку емоцію підмішати нотки фірмового шаленства персонажа. Попри вторинність Чорної Маски, як персонажа, Юен Мак-Ґрегор наповнює цього паршивця життям. За ним приємно спостерігати, хоч і прописаний він так, що місцями соромно. Також потішили Чорна Канарка, яку зіграла Джарні Смолетт-Белл, Крім Мессіна (Маски) та Мері Елізабет Вінстед (Мисливиці), актори вдало підібрані під ролі і дуже органічно та стильно виглядають у кадрі.
«Хижі пташки (та фантастична Харлі Квін)» — дуже непослідовний фільм, що намагається зробити більше, ніж може. Він ніби ось-ось лусне від усього, що у себе увібрав, але не зміг використати. Стрічка могла відмінно спрацювати на полі «Дедпула», якби з неї забрали Хижих Пташок і, замість написання діалогів для трьох персонажів, приділили трішки більше часу послідовності подій та гумору. Стрічка була би крутою адреналіновою пігулкою, після якої виходиш з бажанням розповідати про кіно друзям, активно розмахуючи руками від емоцій. Та натомість фільм лишає по собі порожнечу і журбу за нереалізованим потенціалом.