Огляд фільму Робокоп (2014)

На екранах України та решти світу замиготіли пістряві кадри переродженої техногенної казки про робота-поліцейського, улюбленої усіма хлопчиками, юнаками і дядьками та багатьма дівчатками, юнками і жінками (переважно сестрами, подругами і жінками тих хлопчиків, юнаків і дядьків), що мали за щастя побувати у 80-90-х роках минулого століття і перейнятися духом тогочасного брутально-гіперболізованого культу тестостеронових героїв-рятівників.

Оригінальний Робокоп 1987-го року від режисера Пола Верховена став культовим, хоча увірвався у тогочасну культуру верхи на популярності першого Термінатора. Пригадуєте перший трейлер Робокопа, який показували із музикою Термінатора, через що у багатьох людей склалося враження, що на них чекає такий сиквел. Пізніше стрічка про понівеченого поліцейського у робоброні (яка стала протезом майже всього тіла) завоювала довічну прихильність мільйонів своїм сюжетом та цікавим відеорядом. Однак не можна не зауважити, що стрічка значно випереджала технічні можливості тогочасного кінематографу, а тому зараз виглядає доволі убого і наївно.

Від перезапуску Робокопа у баченні режисера Жозе Падільї чекали щонайменше досконалого технічного виконання і хоча б такого ж рівня драматичності сюжету і захопливості екшену. Пан Паділья із завданням не те що впорався, а суттєво перевиконав його, зробивши доволі вагомий внесок у сучасний кінематограф, хоча здавалося, що нас чекає банальний підлітковий бойовичок, чия популярність на 90% зумовлена ностальгічними відчуттями публіки.

В історії Алекса Мерфі 2014-го року, як і у його попередника 1987-го є небезпечна робота поліцейського у прогнилому Детройті майбутнього, є дружина й син, але одного дня, він перебігає дорогу кримінальному авторитету і ось офіцер Мерфі на операційному столі десь у китайській лабораторії американської корпорації роботехнологій Омнікорп. Тіло, пошматоване вибухом, заковують до роболатів і людство отримує першого в історії роботизованого поліцейського. Фішка в тому, що роботи у світі нового Робокопа вже давно замінили американських солдатів у різних гарячих точках. Але ринок країн третього світу дуже неперспективний для Омнікорп, а в Штатах використання роботів на службі в поліції заборонене законом, тому виникає закономірна потреба у чомусь середньому, що б переконало громадськість у необхідності такого продукту на ринку. Таким чином Алекс Мерфі, а точніше — те, що від нього залишилося, стає розмінною монетою у іграх корпорації і влади з думкою мас.

У рекламі стрічки нам показували забаву з піф-пафами, брутальністю і чорним гумором. Насправді ми отримали красиво обрамлену драму про гуманізм і відкладену смерть. Понівечений Алекс Мерфі, який перестав бути повноцінною людиною, але залишився повноцінною особистістю викликає співчуття. Дружина і син інваліда війни з організованою злочинністю доповнюють нагнітання смутку. Перша своєю самотністю, а другий — беззахисністю. Юель Кіннаман, що виконав роль Алекса Мерфі, спромігся передати градієнт чуттєвості і людяності відповідно до того, як змінювався його персонаж протягом стрічки. Видно різнопланову людину в роботі і робота в людині.

Режисер і сценарист наголошують на тому, що нікого обманути не вдасться. Робокоп — не людина, він не може замінити чоловіка, батька, коханця. А попри те навіть у металевому протезі може розгорітися полум’я абстрактної душі і виразитися у вчинках, гідних поваги.

Уважні і прискіпливі глядачі отримають задоволення від ґрунтовності, з якою автори стрічки пояснюють кожну дрібничку. Мені не вдалося помітити якихось логічних прогалин у поясненні технології робо-протезування, у змалюванні внутрішньо і зовнішньополітичної передумови виникнення потреби у саме такому рішенні, навіть у виникнення головного ворога Робокопа, який тут не так щоб чистий хрестоматійний лиходій, а щось значно складніше і цілком реальне, як і в нашій версії дійсності по цей бік екрану.

Екшенова складова і загальний відеоряд надзвичайно близькі до сучасних відеоігор-стрілянок. Є багато вибухів, контрастних сцен, боїв з роботами, запеклих перестрілок і присутність глядача у горнилі битви майже беззаперечна, нас затягують складним поєднанням спецефектів і звуків навіть без обридливого 3D, що дуже навіть приємно. Загалом кінострічка має рівномірне подання, у якому чергується екшн, драма, антиутопія і чорний гумор.

Єдине, що справді засмутило — це надто незначне використання головної музичної теми фільму. Отой мотив, який ми наспівували із дитинства, у стрічці використаний лише двічі і то, здається „на відчепися“, особливого значення йому не надали, а шкода.

Робокоп — приклад вдалого перезапуску для задоволення потреб найширшої аудиторії. Кінострічка задовольнить фанатів оригіналу і зацікавить нових людей. Розважить підлітків і вдовольнить зрілу аудиторії. Вразить як поціновувачів видовищних атракцій, так і чуттєвих глядачів та ще й мислителів, які у всьому шукають поживу для нових висновків та ідей.

Оцінка PlayUA

70

Варте уваги