Огляд коміксу Arkham Asylum

Бетмен — Одіссей новітньої міфології. Людина, яка не схиляється перед богами, не боїться кинути їм виклик і подолати — не грубою силою, а розумом і незламністю духу.  Остання інстанція, до якої звертаються за порадами. Умілий тактик, стратег і майстер обману. Упродовж 77 років, стараннями десятків художників і сценаристів, на сторінках регулярного Detective Comics  і окремих авторських творів, Темний Лицар розкривав читачам нові грані свого буття — чоловік, батько, жах злочинного світу і, звісно ж, Детектив з усім необхідним переліком якостей.

Але заждіть, чоловік бігає у костюмі кажана і всіляко запобігає можливості зняти його раз і назавжди. В нього гарантовано не все гаразд із головою. Не так критично, як у його супротивників, але все одно — межа між героєм і лиходієм вкрай слизька. Чи справді є сенс славити інтелект і незламну волю Бетмена, якщо він бзикнутий по самі тринделики?

Алан Мур у своєму геніальному оповіданні The Killing Joke (1988) до кісточок обсмоктує тему безумства, однак це все ж таки протистояння емоціо і раціо, де Бетмен, хай і не повністю, та все ж звично грає за команду лівої півкулі. Повністю ж занурити руку в (під)свідомість Кажана вдалося за півтора роки завдяки Ґрантові Морісону та Дейву МакКінові, котрі створили Arkham Asylum: A Serious House on Serious Earth — найкращу історію про Бетмена.

Найтемніші закутки

1 квітня. Маніяки у божевільні Аркем, очолювані Джокером захопили заклад, взяли персонал у заручники і погрожують вбити всіх — хіба що до них завітає сам Бетмен. Кажан погоджується, однак не вривається у психлікарню з боєм, а спокійно заходить, неначе в гості. Або й більше — додому. Для новоприбулого Джокер підготував кілька розваг, гру в асоціації та хованки, — усе це з метою показати, що Бетменові так само місце в божевільні, як і його ворогам.  Штука в тім, що Бетмен не так уже й проти цього твердження.

Паралельно розвивається історія Амадея Аркема, засновника психлікарні, котрий побачив і пережив чимало на своєму шляху в безодні безумства. Зразковий сім’янин після смерті матері марить поверненням до фамільного дому і перетворенням його на притулок для душевнохворих. Знайомство з Карлом Юнґом і Алістером Кроулі, благородні альтруїстичні поривання — Аркем не знав, що це лише перші ластівки перетворення його життя на цілковитий кошмар.

Позичено: так-так, ви не помилилися — гра Batman: Arkham Asylum позичила у графічного роману не лише частку назви, а й кілька образів та сюжетних ходів.

Ґрант Морісон мав намір створити експериментальний твір, не типовий пригодницький комікс, а плід ширшого творчого поля, де об’єднаються музика, фільм, марення й кошмари. Ірраціоналізм, сюрреалізм, символізм. Повне домінування емоціо над раціо, твір “правої півкулі”, котрий покаже не лише Бетмена, а і його ворогів з незвичного боку — ось куди цілив Моріссон. І влучив.

Ця історія пронизана символами. Годинник, Вежа, Місяць, Око — ці та чимало інших образів раз у раз з’являтимуться на сторінках і зв’язуватимуть воєдино блукання Бетмена й Аркема. Двоє чоловіків, котрих розділяло понад півстоліття, мають чимало спільного, і кількість паралелей невпинно зростає аж до кінця книги. Навіть сам Кажан-Бетмен швидко виділяється як наскрізний символ. Є Бетс, котрому невідомі страхи, а є Брюс Вейн — звичайна людина, котра тут і зараз боїться входити в стіни Аркемської божевільні. Для Брюса маска Бетмена є оберегом не лише від злочинців, а й від внутрішньої темряви, запобіжником, який не дає йому перетворитися на маніяка. Принаймні, він себе в цьому переконує. Натомість Джокер певен, що саме Бетмен є справжнім втіленням особистості, а мирянин без маски — ось де справжнє прикриття, самоообман, який заважає Кажанові прийняти себе справжнього.

Дім, наповнений злом

Божевільня Аркем — це не просто заклад, а катівня, де порпаються у психонутрощах, завдаючи найбільшого болю. Бетмена змушують засумніватися у власному існуванні та згадувати ту злощасну Ніч-з-якої-все-почалося, причому цього разу Морісон додає одну деталь, котрої не було в інших змалюваннях цієї сцени. Дволикому з метою подолання бінарності рішень (і щоби відновити в нього здатність самостійно приймати рішення) монетку спершу замінюють на гральний кубик, а потім на колоду карт Таро — і тепер бідолаха повинен розігравати цих 78 варіантів навіть тоді, коли хоче сходити до вітру. Глинопикий гниє без людської “поживи”. Максі Зевс із могутнього здорованя перетворився на дрищуватого діда, в котрого мізки заплавилися від електрики. Вбивця Крок на наших очах проходить перетворення від скаліченої людини до звіра. Педофіл Капелюшник віддається ментальному блуду.

Осторонь усіх цього разу стоїть Джокер. Вустами одного з психіатрів Ґрант Морісон робить сміливу заяву: Джокер — не божевільний. Навпаки, він є концентрацією надсвідомого, неконтрольованим потоком хаотичний образів, супер-еґо без єдиної особистості. Одного дня він клоун-невдаха, іншого — маніяк. Коли решта люду прокидається і проживає черговий день, Джокер мусить кожного дня творити себе заново. Ідеальна модифікація розуму, максимально пристосована до реалій сучасного світу.

Втім, попри всю крутість сценарію (зауважте, обрізаного — редактор викинув з оригінального рукопису кілька десятків сторінок з особливо шокуючими образами, серед яких vagina dentata була лише квіточкою), Arkham Asylum не мала би такої потужності без малюнків Дейва МакКіна. “Незвичні” — доволі м’який епітет. Багатьох людей, звиклих до традиційного коміксового візуалу, сюрреалістичні, часто моторошні малюнки МакКіна можуть відштовхнути. Картини на полотні, фотографії, рисування — в руках умілого художника це справді вибухова суміш, яка сповна втілює уже згадану фразу “марення і кошмари”. У його Бетмена не видно очей, що перетворює його на справдешній згусток пітьми. А Джокер… Краще не показуйте його маленьким дітям і вразливим особам.

Відсутність чітких контурів, сновидницький антураж, постійне переплітання образів і часте використання колажу створює настільки густу атмосферу, що хоч бери й на хліб її намазуй. І що далі просуваєшся у читанні, то більше розумієш — структура всього твору також нагадує будинок. Сповнений лиха і чорноти будинок, у підвалі якого лежить історія Амадея Аркема. З неї витягується розповідь про Бетмена, котрий грає у хованки з маніяками і поступово просувається догори, а проміжні образи (годинники, джеркала тощо) — це вузькі таємні проходи між коридорами основної історії. І десь там поміж явних і малопомітних прольотів, у центрі всього знаходиться кімната Амадея Аркема, яка не змінилася за довгі роки і є вузловою точкою для обох історій.

---

Arkham Asylum: A Serious House on Serious Earth — це книга, подібних якій ви не знайдете. За майже 30 років ніхто не наважився пірнути так глибоко у темряву, як це зробили Морісон і МакКін. Переплівши символізм і божевілля, історії теперішнього й минулого, вони не лише створили визначальний для всього жанру твір, котрий досі залишається найтиражованішим графічним романом, а й довершили довершили образ Темного Лицаря (і ген далеко відсунули його від решти коміксових персонажів).

Це всього лише слова — каже Бетмен, хоча всередині нього жевріє страх. А ви не бійтеся, прочитайте.