18 квітня, під час конференції, присвяченій протидії агресії та ворожнечі в соціальних мережах, Президент Бразилії Луїз Інасіо Лула да Сілва виступив із промовою, у якій різко розкритикував відеоігри, мовляв, ті несуть у собі виключно шкідливий характер, навчаючи підлітків жорстокості. Він також сказав, що не знає жодної відеогри, яка б говорила про «любов чи освіту», начебто всі вони за замовчуванням говорять тільки про «смерть».
Коли мій чотирирічний син плаче, що я для нього роблю? Одразу даю йому планшет, щоб грався. Немає гри, що говорить про любов. Жодна гра не говорить про освіту. Ігри вчать дітей вбивати. І щоразу смертей більше, ніж у Другій світовій війні. Я сумніваюсь, що знайдеться дитина у віці від 8 до 12 років, яка не витрачає час на ці «дурниці», – зауважив Лула.
Цікаво, чому політик вирішив зробити акцент на відеоіграх, враховуючи, що тема зустрічі стосувалася соцмереж, у яких набагато частіше можна натрапити на різні прояви негативізму, зокрема цькування, залякування чи публічний осуд. Зрештою, бразильському президенту не завадило б краще розібратися у питанні, стосовно впливу відеоігор. Адже насправді його слова далекі від істини.
А як вважаєте ви?
Да Сілва вирішив заявити про себе на світовій арені, але... не продемонстрував світові нічого, окрім белькотіння схожого на маразм. Необізнаність, відірваність від питань про які він говорить є системною і ми могли це бачити і стосовно його заяв про російсько-українську війну і от тепер стосовно ігор. Чому усе, що придумав, щоб втішити свого сина - це дати йому планшет? Агов, чотирирічна дитина це вже досить цікавий співрозмовник, здатний загнати деяких дорослих у глухий кут своїми запитаннями і якщо вже Да Силві хочеться, аби його син отримав трохи любові та чомусь навчився, то чи сам він має виявити ці почуття приділяючи дитині увагу? Але якщо він усе ж вважає прийнятним розважити сина іграми на планшеті, тобто сам же приймає таке рішення, то дуже дивно, що його не влаштовують ігри які там доступні і які пропонуються дитині.
І ще одне, коли вже людина під 80 років вирішила привести у цей світ дитину, то чи не мала б вона перепланувати свою діяльність таким чином, аби мати змогу приділити дитині достатньо уваги та енергії, адже середньостатистичний чоловік у 77 це не те щоб видатний живчик-стрибунець. Чи не занадто безвідповідально поводиться людина, яка ростить дитину у такому віці залишаючи її проводити час із планшетом, як тільки та плаче?