Shadow Gambit: The Cursed Crew

Пропускати заборонено! Огляд Shadow Gambit: The Cursed Crew

Автор: Михайло Петрунів @meekha3l

Спершу я хотів почати огляд із того, що Shadow Gambit: The Cursed Crew — це не просто гра студії Mimimi, яка відповідальна за шикарні Desperados 3 і Shadow Tactics, а і їхнього видавництва. І якщо ми хочемо, щоб вони продовжували робити якісні стелс-тактики, їх варто підтримати придбанням Shadow Gambit. Адже увесь прибуток піде саме їм. Та вийшло так, що ще до того, як я встиг пройти гру, студія Mimimi почала процес свого закриття. Не через фінансові труднощі, як це часто буває, а через загальну втому і бажання розробників більше часу проводити із власними сім’ями. Через це, прагнення віддячити творцям за їхній вклад у індустрію лиш зростає, адже це стане таким собі прощальним подарунком. Керівники студії навіть обіцяли, що за рахунок продажів Shadow Gambit, працівники отримають щедру премію, тож коли як не зараз? До того ж сама Shadow Gambit: The Cursed Crew вкрай заслуговує придбання.

Якщо ви дочитали сюди, але ніколи не грали схожі за жанром ігри, не тікайте. Колись, жанр стелс-тактики розвинула й популяризувала Commandos, та після середини 2000-х він занепав. Частково це сталося через невдалі спроби ігроробів перенести класичний ізометричний досвід у повне 3D. Принаймні саме така доля спіткала тоді відомих Commandos і Desperados. Тому серед сучасних гравців достатньо тих, що не до кінця розуміють потенціалу ігор жанру. А доказом цього є третя частина Desperados, яка незаслужено повільно збирала аудиторію навколо себе. Тож дайте шанс студії Mimimi вразити вас. Її працівники ще з першої своєї гри Shadow Tactics довели, що вони фанати жанру. Вони добре знають за що полюбили оригінальний Desperados і розуміють, як розвивати закладені у нього ідеї надалі. А враховуючи, що всі основні ігри студії мають демоверсії у Steam або GOG, ця спроба вам навіть нічого не коштуватиме. І хто зна, можливо ігри Mimimi стануть для вас незвіданими перлинами після яких ви станете шанувальником жанру. Я ж, наприклад, пройшов саме такий шлях.

Shadow Tactics

Shadow Tactics

Desperados III

Desperados III

Shadow Gambit: The Cursed Crew

Shadow Gambit: The Cursed Crew

Уже у Desperados 3 було помітно, що творцям з Mimimi якось тісно у відносно приземлених сетингах і дай їм щось фентезійне — вони зроблять більше нестандартних вигадливих персонажів, типу тої ж практикантки вуду Ізабель. Тому й не дивно, що у Shadow Gambit: The Cursed Crew вам будуть доступні не 5, а аж 8 піратів-немерців з власними унікальним магічними вміннями. Для прикладу, із найцікавіших для мене були канонірка Ґаель і мисливець за скарбами Квентін. Перша носить на спині гармату, завдяки якій може вистрілити напарником будь-куди, у тому числі в противників-інквізиторів. А другий завжди має при собі вудочку, якою може підтягувати союзників або закидувати мерців у свою бездонну скриню із награбованим золотом. Звучить непогано чи не так? Щоправда, розробники зменшили кількість здібностей у персонажів до 3-х: це ніж, який доступний усім, унікальне вміння персонажа і здібність для відволікання. У кожного ще є вогнепальна зброя, але вона завжди пуста. І навіть якщо на рівні знайти чим її зарядити, всього один постріл наробить стільки шуму, що збіжиться половина острова. Тож її будете приберігати аж на сам кінець. Якраз це демонструє відмінність Shadow Gambit від попереднього проєкту студії, Desperados 3. У Shadow Gambit все побудовано не просто під ближній бій, а під синхронний ближній бій із частим використанням активної паузи. Ця пауза навіть не вимикається на найвищому рівні складності, як це було в попередниці. Противники нерідко будуть розташовані близько один до одного, а у фінальних секторах вашої місії іноді потрібно буде знешкодити 5-х противників 3-ма персонажами за 7 секунд і ще встигнути заховати тіла, бо за 3 секунди повернеться якийсь наглядач.

Наведу один приклад із моментів, які мені запам’яталися. Моїм завданням було прибрати трьох інквізиторів, які стояли близько один до одного й щось обговорювали. Один із цих інквізиторів був прогностиком, який вміє захоплювати розум першого нападника. Але головною проблемою був не він, а комісар, який слідкував за інквізиторами і якого неможливо відволікти. За обривом стояв ще солдат із дзвоном, і час від часу поглядав у сторону комісара. Наостанок, у певний період, біля солдата проходила колона патрульних. А в моїй команді були: головна героїня Афіа Монекато, снайперка Тереза й корабельна лікарка Силейді (саме так, у цьому всесвіті навіть немертві можуть хворіти). Усе що я вам скажу, що мої три піратки справилися із цими п’ятьма противниками за 10 секунд і зробили це красиво та без глобальної тривоги. Хотів би я показати, як це виглядало, але настільки тоді вник у ігровий процес, що й забув його записати, а в грі, на жаль, немає можливості зберігати повноцінні ріплеї, тож прийдеться вам повірити мені на слово. Щодо повторів, то їх брак це не претензія до розробників, а похвала. Бо вони змогли настільки гарно анімувати здібності персонажів, що вам хочеться побачити увесь ланцюжок дій ще раз, але без десяток перезавантажень і сотень активних пауз. Насправді щось схоже в грі є, але у вигляді цяток, які рухаються по 2D мапі. Це теж прикольно, та повноцінні ріплеї були би крутішими.

У порівнянні з минулими іграми Mimimi, найбільше великих змін Shadow Gambit здобула поза самими місіями. Її подача сюжету не така лінійна, як у Desperados 3, де після закінчення одного завдання, ви просто переходили до наступного, з уже заготовленим набором персонажів. У Shadow Gambit тепер доступний хаб, у вигляді живого корабля Red Marley. Кожна місія відбувається на повноцінному острові, а ми самі обираємо, що хочемо виконувати, з якої сторони острова зробити висадку і яких трьох членів проклятої команди взяти на завдання. Однак, прочитавши відгуки деяких критиків і гравців, я помітив що не всім сподобалась така свобода. Тож пропоную розібрати ці невдоволення.

Перша проблема, на думку оглядачів, полягає в тім, що гравцю прийдеться повертатись на одні й ті ж острови. І це правда. Деякі острови ви відвідаєте 4–5 разів і в них навіть розташування інквізиторів лише злегка поміняється. На словах це дійсно звучить не дуже, однак острови у Shadow Gambit великі, і різні завдання будуть покривати різні частини островів. Один раз ваша ціль може бути на Заході, а інший — на Півночі. І хоч іноді я пробігав крізь сектори, у яких був раніше, події завжди розгортались по різному, бо інший герой та висадка повністю міняють тактику. Крім цього ваші вилазки можуть бути як удень, так і вночі, а половина завдань дають вибір. Наприклад, щоб отримати інформацію про свою ціль, вам потрібно або знайти якогось селянина, який дасть наводку, або, в іншому місці, переглянути записник інквізиторів. Ну й самі острови зроблені грамотно. Вони сприймаються як невеликі пісочниці-головоломки. На них усі противники розташовані з розрахунковою точністю та присутньо багато обходів і секретних маршрутів, тому простору для тактики навіть більше, ніж у попередніх іграх. Через це, коли мені прийшлося втретє проходити перший акт (а це 2–3 години), я не розчарувався і отримав інший, плавніший і не менш цікавий досвід. Тому ні, повернення на відвідані острови ні в якому випадку не погіршує і не повторює проходження гри. А єдине, на що хоч якось можна пожалітися, це те, що у Desperados 3 було трохи більше візуального різноманіття.

Другою проблемою виділяють можливість вибору команди, оскільки персонажі нібито незбалансовані й роблять гру простішою. І це теж частково правда, оскільки одні члени команди можуть бути дещо ефективнішими на одних островах, а деякі на інших. Однак, і це, на мою думку, не є проблемою, а банально іншим підходом. Бо в цьому й сенс, що після хорошого планування ви можете собі спростити, як мінімум, початок проходження. З цією свободою вибору, яку надає Shadow Gambit, ви відчуваєте більше ваги у власних рішеннях, бо заміна навіть одного члена команди може повністю змінити виконання завдання. Наприклад, у допомогу в особистому квесті Терези, я вибрав раніше згаданих Ґаель і Квентіна. Завдячуючи цій команді, я зумів пробігти частину території просто перекидаючи піратів із даху на дах і у такий спосіб уникнув багатьох інквізиторів. Після цього, я подивився як інші гравці проходили цей квест і побачив зовсім інші дії. І хіба це не кльово? Інколи один персонаж може настільки допомогти в складній неплановій ситуації, що ви навіть уявити не зможете, як пройшли би без нього. Хоча впевнений, що б змогли, просто було би все по іншому.

На вибір кого відправити на наступне завдання, також впливатиме й сама Shadow Gambit, бо в грі з’явилася можливість покращувати здібності героїв. Хоч досвід у проклятої команди загальний, але найбільше його вносять саме пірати із “лави запасних” і чим більше місій вони пропустили, тим більше досвіду принесуть. Щоправда, уся система покращень зводиться до розвитку одного вміння для кожного персонажа. Й саме ці вміння, якраз, дещо не збалансовані. Частина поліпшень занадто ситуативні, а інші надто важливі. Наприклад, у Квентіна покращується відволікання. Стандартна варіація вміння — це золотий череп, на який відволікаються солдати й підбирають його. А покращена варіація у вигляді мушлі робить те саме, просто противник не буде цю мушлю підбирати. І сенсу в цій різниці мало, бо той же череп Квентін завжди може викрасти назад, закинувши свою вудочку в противника. Інший приклад, це квартирмейстер Пінкус. Його основне вміння дає змогу захоплювати тіла солдатів, але при цьому буде ігнорувати комісарів. Удосконалена ж версія працюватиме з усіма типами противників, тому подібне поліпшення очевидно, що не можна пропускати.

Сюжет — це єдине місце, де надмірна свобода трохи нашкодила. Але не подумайте, що історія в грі погана. Ні-ні, вона хороша й буде крутитись навколо пошуку скарбу Мордекая — колишнього капітана вашого корабля-хабу Red Marley. У ній є свої вдалі сюжетні повороти і ви точно здивуєтесь, як гра використає швидкі збереження проти вас. Так-так, швидкі збереження — це теж частина історії. Однак, сюжет дуже рідко використовує словесну взаємодію між членами команди. Тобто під час проходження вони майже не спілкуються між собою, лише із Марлі та головною героїнею. І це прикро, бо проклята команда є однією з головних родзинок гри. Вона складається із немерців з різних куточків світу, а тому в кожного свій колоритний акцент і чітко виражений характер. Наприклад, Ґаель француженка, яка любить писати вірші. Квентін данець, який не пропустить жодної золотої монети, тому здається дещо жадібним, хоча це не зовсім так. А Джон Мерк’юрі шотландець, із відповідним акцентом та любов’ю наспівувати шанті. Тому шкода, що в настільки різноманітній команді, настільки мало показаних комунікацій. Проте розробники все ж розкриють усіх членів корабля Марлі, бо в кожного є цікавий особистий квест, який пов’язаний із минулим, а також трохи примітивна дрібна історія, яка крутиться навколо проблем на самому судні.

Якщо ви любите романтизовану піратську естетику, як і я, то гра подарує вам ще більше приємних вражень. По-перше, над музикою працював той же композитор, що й і над Desperados 3, колоритна музика якої отримала багато похвал. Можу лише сказати, що Філіппо Бек Пеккоз повністю повторив свій минулий успіх, зробивши чудову основну тему й наділивши не менш колоритною музикою увесь Shadow Gambit. По-друге, помітно що розробники непогано збагатили гру усілякими фентезійними та містичними елементами в стилі «Піратів Карибського моря». У світі Shadow Gambit, де острови мають душі, а смерть це не кінець — ви зможете побачити деякий магічний спадок Чорної Бороди та відвідаєте в’язницю для вільних душ. Водночас від гри не варто очікувати глибокого лору, бо все ж таки це стелс-тактика, а не велика RPG чи гра у відкритому світі.

І наостанок хотілось би розказати про ендгейм, бо він у Shadow Gambit присутній. Після проходження кампанії у вас з’являється ще одне секретне завдання, виконання якого потребує 85% прогресу, а сама кампанія вам дасть максимум 50. Цей відсоток залежить від челенджів, але нюанс полягає в тім, що їхні завдання приховані і відкриються лише після фіналу історії. Щоправда не це є проблемою, бо, очевидно, що розробники не хотіли, щоб ви на них відволікалися. Проблема в тім, що челенджів надто багато. Вони окремо підв’язані під острови, місії і персонажів. Тому щоби виконати все, потрібно мінімум тричі пройти кожне завдання. І якщо п’ятиразове відвідування одного острова, це не проблема, то на 15-й раз не впевнений, що буде так же цікаво. Якби хоча б усі завдання були оригінальними, але ні. Половина із них це обмеження типу “не користуйтесь мостами” або “не лізте у воду”. Прибери їх і ендгейм став би значно цікавішим.

То що ж у підсумку? Найбільша прикрість Shadow Gambit: The Cursed Crew полягає в тім, що це остання гра студії. Як не крути, це люди, які й жанр повернули, і планку якості поставили настільки високо, що її ніхто досі не досягнув. Що до самої гри, для мене вона стала найбільшою несподіванкою року. У її свободі народжується важливість прийнятих рішень, бо коли виходить зробити якийсь красивий і злагоджений ланцюжок подій — це сприймається лише як ваша заслуга, а не когось іншого. Та й виглядає воно завжди круто. Тому шанувальникам жанру пропускати прощальний проєкт Mimimi просто заборонено, а новачкам можу лише запропонувати спробувати хоча б демоверсію, бо подібні ігри не мають швидко забуватись.

89

Відмінно

Вдалося

  • додати більше свободи не поламавши механіку
  • синхронні дії
  • гарно анімувати бої
  • унікальні персонажі та їх вміння
  • колоритна музика та сетинг

Не вдалося

  • челенджі

Жанри

Компанії

BMAC Zelda

Сподобалася публікація? Підтримай PlayUA

На платформі Buy Me a Coffee ви можете підтримати нас як одноразовим донатом, так і оформити щомісячну підписку. Усі наші підписники на Buy Me a Coffee отримують цифрові або фізичні приємнощі залежно від суми донату. Долучайтеся до нашої спільноти!

Підтримати

Останні огляди

Огляд фільму «Дюна. Частина 2»

Автор: Владислав Папідоха

Дюна. Частина 2 / Dune: Part Two

Справа життя і смерті. Огляд Banishers: Ghosts of New Eden

73

Автор: Володимир Вітовський

Banishers: Ghosts of New Eden

Вдала історія з елементами ігросервісу — Огляд Suicide Squad: Kill the Justice League

64

Автор: Владислав Папідоха

suicide squad: kill the justice league

Найгірше, що сталося з Людиною-павуком. Огляд фільму «Мадам Павутина»

Автор: Андрій Присяжний

madam webb

Зразковий патіґейм — Огляд настілки «Топ 10»

Автор: Малютенко Михайло

Топ 10

Дистильована ностальгія. Ретроспектива DuckTales: Remastered

Автор: Андрій Нагорний

DuckTales: Remastered

Універсальний інструмент — Огляд монітора Acer Nitro XV272UV (UM.HX2EE.V23)

Автор: Володимир Бортюк

Універсальний інструмент — Огляд монітора Acer Nitro XV272UV3 + РОЗІГРАШ

Огляд Prince of Persia: The Lost Crown. Казка не про Принца

91

Автор: Володимир Вітовський

Prince of Persia: The Lost Crown

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: