Square Enix, яка поставила хрест не на одній грі за останні роки, а іноді навіть на цілих серіях, довго вірила, що бренд Final Fantasy приноситиме гроші просто завдяки своєму існуванню і більше нічого не треба робити. Вихід Rebirth повинен був примножити успіхи першої частини. Як виявилося, фраза «ексклюзив Sony» вже не є гарантією продажів, а маркетингова кампанія лише для однієї платформи в майбутньому перетвориться на 30% знижки ПК-порта. Final Fantasy VII Rebirth є не просто однією з найкращих ігор 2024 року, їй і у 2025 мало хто може скласти конкуренцію.
Marvel, тремти!
Якщо Remake колись породив безліч суперечок через відмінності від оригінальної Final Fantasy VII, то Rebirth змушує добряче задуматися над побаченим. Розгадувати надскладні метафори увесь сиквел не треба. Rebirth повністю пояснює, наприклад, звідки взялися духи в Remake. Показує, як це все впливає на світ навколо. А потім ще й розкриває основний задум Сефірота. Втім, наскільки добре Rebirth розвіює подібні секрети, настільки ж відмінно вона створює нові.
Намагаючись створити свій мультивсесвіт і сформувати новий масштабний план для головного антагоніста, розробники додали до історії Final Fantasy VII Rebirth безліч деталей із попередніх проєктів. Тому найбільша брехня Square Enix, яку ви, ймовірно, читали чи взагалі десь бачили, – гру можна проходити, не ознайомившись з FFVII Remake. Якщо цей опис підходить для вас, то ви банально не знатимете деталей про те, як працює тутешній мультивсесвіт. Зізнаюся, що якби не різні собаки-маскоти Шинри на упаковці чипсів чи цукерках, то можна взагалі втратити здоровий глузд. Іноді навіть невеликі катсцени дають оманливі враження, які зрештою починаєш розуміти в кінці проходження.
Емоцій Final Fantasy VII Rebirth дарує багато. Гра накриває потоком, де кожна нова хвиля може як вселяти надію, так і розбивати серце. У певний момент навіть захочеться самому собі сказати: «Ну ось, вони все знають, вони все розуміють, цього разу буде інакше…» Кінематографічність Remake вражала, і абсолютно те саме чекає на вас тут. Сиквел у цьому плані рухається тільки вперед, розширюючи історії героїв, зокрема Баррета й Реда. Десь Final Fantasy VII Rebirth навпаки спрощує появу персонажів, але натомість дарує нові сегменти, які пояснюють ключові аспекти формування світу. Багато сцен, які в оригіналі, вочевидь, виглядали куди простіше, тут перетворюються на справжню насолоду для очей. Епізод у театрі подарує настільки яскраві емоції, що захочеться просто натиснути кнопку рестарту й ще декілька разів перепройти його.
До речі, цей епізод залежить від внутрішньоігрової системи стосунків Клауда з іншими персонажами. Потрібно уважно слідкувати, як і з ким ви взаємодієте. Якщо найміцніші взаємини за всю гру у вас будуть із Барретом, то на «романтичне побачення» ви потім підете саме з ним. Не бійтеся, неправильного вибору тут немає. Всі побачення/зустрічі логічні й не порушують якихось критичних меж, встановлених до цього. Оскільки багато гравців напевне будуть гнатися за дівчатами, то потрібно розуміти загальний контекст. Хочете побачення з Тіфою? Отримаєте те, чого так довго чекали. Якщо все ж оберете Еріс, то під час фінальних титрів нагородою вам буде приємне відчуття, наче склали пазл на 1000 частинок.
Бий мене, скануй мене, шаленій
Якщо розписувати, наскільки добре система стосунків між Клаудом та іншими членами команди інтегрована в Final Fantasy VII Rebirth, то це доведеться робити ледь не з кожною активністю, яка є у грі. Побічні квести чи випадкові розмови зможуть покращити ставлення до протагоніста. Звісно, для цього потрібно вкласти щонайменше декілька години бонусного часу в кожному регіоні, а під час діалогів – найчастіше вибирати специфічні відповіді. Це також покаже, наскільки добре ви знаєте кожного зі своїх супутників.
Побічні завдання загалом приємні. Тут вистачає і божевілля, і комічності, і нудоти. Деякі такі завдання вдало пропрацьовані, допомагаючи розкрити основний сюжет. Для багатьох навіть зробили якісні катсцени. Звісно, класичні для жанру простяцькі доручення на кшталт “старий дід просить принести десять патиків – допоможи йому, ти ж не скотина” не зникли. У деяких локаціях побічні квести навіть розгалужуються, даруючи вам чимало нових подробиць про персонажів і світ.
Нововведень і поліпшених механік у грі вистачає, і найприємнішим з них є комбіновані удари двох типів. Прості комбо можна використовувати в грі коли завгодно, вони дозволяють звести докупи двох персонажів і почати робити спільну швидку дію. У когось це постріли енергією в обличчя ворогу, в інших – підкидання одного з героїв угору для удару. Хоча оці комбінації можна перерахувати на пальцях рук і ніг, вони дозволяють частково вирішити доволі болісний недолік першої частини – боротьбу в повітрі. Треба хіба зважати, що вони інтегровані в павутину вмінь, тому потребують попереднього вивчення. Ґеймплей якісно покращується і з допомогою здібностей синергії. Вони чимось схожі на ліміти, але об’єднують сили декількох персонажів заради видовищної потужної атаки.
Уміння, зілля, комбіновані удари можна призначати для швидкого застосування в меню налаштувань. Це ДУЖЕ зручно! Втім, через величезну кількість всього у грі варіанти для швидкого застосування насправді корисні тільки коли ви зачищаєте випадкових ворогів або попередньо підготувалися до боса, визначивши його слабкі місця.
Коли починаються бої з босами, то одразу розумієш, наскільки Rebirth у них розкривається. Сутички сам-на-сам потребують неабиякої концентрації. Вони дуже сильно винагороджують за вдале відбивання ударів, даючи насправді приємне відчуття. Ще крутіше, коли ти просто занурюєшся у Final Fantasy VII Rebirth. Розумієш, що спочатку боса варто просканувати і побачити вразливості. Якщо в тебе нема потрібної матерії, яка би дала найефективніші здібності, то бій, найімовірніше, буде доволі виснажливим. Та загалом, як і в більшій частині ігор серії, рівень складності в грі підвищується загалом плавно. Тому сюжетні сутички, якщо ви не забуватимете здобувати нові здібності й покращувати зброю, поглинаючи побічний контент, можна завершити і після першої спроби на середньому рівні складності.
Звісно, є винятки. Проти декількох проміжних босів вам будуть потрібні не просто додаткові засоби, а й дуже-дуже хороша реакція. Ну, а ще є пузо фінального боса є однією з найскладніших частин гри — щонайменше пів години екшену вичавлять з вас усі соки. Під кінець гра намагається частенько зробити своєрідний бос-раш, але не в форматі Final Fantasy XV. Тут подібне більш виправдано сюжетно чи особливістю боїв на локації.
Нереальний двигун 4
Складнішим за пузо фінального боса є хіба усвідомлення того, що гра зроблена на рушії, який у Remake використовувався для порівняно коридорних рівнів. Оскільки Final Fantasy VII Rebirth розширює можливості взаємодії зі світом за допомогою відкритих локацій, з’являють незручності. Помітно, що гра є дуже красивою, коли тебе водять коридорами. А от на відкритому просторі шарм і деталізація вже не так вражають. Графічно гра просідає, особливо на стартовій локації, де сіре каміння тицяють в обличчя. Це проявляється навіть у сюжетних катсценах. Можна лише сподіватися, що в заключній частині Square Enix вдасться покращити оптимізацію, адже готова основа в них уже є. Я би ще позбувся гірських масивів, на які можна видертися лише в певних місцях. Такого копіювання Horizon Zero Dawn я би не побажав жодній грі. У цьому плані кастомний рушій у Final Fantasy XVI відчувається куди довершенішим, а побудова світу продуманішою.
Намагаючись створити деталізований світ, Square Enix накидала багато каміння і незручних схилів, з якими персонажі взаємодіють некоректно. Анімації дриґання моделей чокобо при їзді викликають легкий дискомфорт. Однак, це радше проблема стартової локації, коли тебе вперше випускають у відкритий світ. Кожна наступна місцина даватиме комфортніший досвід пересування, зокрема з допомогою пташиної підмоги. Тому якщо бачите десь позначку для захопення чокобо чи першої побічної місії, за яку отримаєте пернатого друга, обов’язково виконайте її. У новому регіоні ці створіння роблять якусь специфічну дію, якої не було на стартовій локації. Одні вміють стрибати по грибах, інші – літати (лише технічно, не використовуючи крила). Через це Нібельгайм сподобався мені настільки, що його було приємно зачистити повністю.
Варто віддати належне розробникам, бо зручний засіб наземного пресування гірською місцевістю все ж існує, але кататися на автомобілі вам дадуть змогу лише в одному регіоні. Тобто проблему дерев’яного пересування світом можна було запросто вирішити, але для цього треба було проігнорувати чокобо. Плавання по воді на літаку-катері – доволі обмежене задоволення. Тут він потрібен хіба, щоби виконати певні квести. Щойно ви ступите на берег нової локації і трохи її вивчете, десь та й з’явиться мітка для швидкого переміщення, що автоматично нівелює потребу пересуватися по воді.
Вивчаючи локації Final Fantasy VII Rebirth, вашим невеликим кошмаром стануть вежі. Для чого вони? Хтозна. Гра буквально стала би кращою без них, враховуючи, що деякі інші активності є банальними (прийди, натисни дві кнопки, забери нагороду). Так, у майбутньому, зі зміною локацій, підхід до реалізації веж змінюється: потрібно спочатку знайти чокобо, використати гак, видертися на скелю тощо. Можна сказати, що стартова локація багато в чому обманює, зокрема в простоті звичайних активностей на мапі. Я не виправдовую вежі, але потрібно розуміти, що з часом взаємодія з ними все ж поліпшується. Навіть якщо у вас проявиться алергія на додаткові активності у відкритому світі, майже весь контент для дослідження можна пропустити. Звісно, буде складніше, особливо під кінець, де потрібні хороший рівень, набір матерії і розуміння бою. Та загалом ви можете спокійно рухатися сюжетом, який найчастіше просто заведе вас у лінійну локацію.
Оці додаткові завдання на мапі насправді за своєї структурою є банальними, але дають достатньо для розвитку персонажа. Назбирав трави біля кристалів, які треба сканувати? Тепер у тебе є можливість накрафтити безкоштовних зіль у будь-який момент. Почав бійку зі створіннями у визначеному місці? Можеш їх відсканувати на майбутнє. Просто виконуєш все одразу? Тобі насиплють очок, які потім можна обміняти на матерію. Під кінець проходження місць для матерії у персонажів буде стільки, що ви буквально гортатимете здоровенний список, щоби вставити щось у браслет Тіфи. Як і в першій частині, однією з найкращих є матерія, яка випадає з челенджів від Чедлі. Вони мають унікальні атрибути тощо. Цей пласт контенту легко пропустити, особливо якщо гнатися виключно за сюжетом.
Коли потрапляєш у парк розваг, то там узагалі можна залишитися щонайменше на декілька десятків годин. У Final Fantasy VII Rebirth достатньо міні-ігор, з яких деякі навіть не відповідають слову “міні”. Перегони на чокобо мають таку варіативність трас, що їх спокійно можна виокремити в невелику окрему гру. А ще є перегони, заїзди на мотоциклах, боксерські бої низькополігональних класичних версій персонажів тощо. І це ще ми не дійшли до основної страви…
Карткова Queen’s Blood спочатку може здатися не дуже комплексною, але чим більше граєш і збираєш карток, тим більше розумієш, наскільки твоя стратегія удосконалюється з часом. Мотивація колекціонувати карти переростає в бажання перемогти кожного суперника, отримати перемоги в усіх турнірах чи навідатися до тутешніх карткових босів, які почергово з’являються при проходженні. Як було сказано, в Final Fantasy VII Rebirth майже все чудово сполучено між собою, винятком не стала й Queen’s Blood.
Якби не графічні обмеження рушія, типові для серії стрибки складності, то Final Fantasy VII Rebirth можна було облизувати з кожного боку. Її історія повністю пояснить вам незрозумілі епізоди першої гри, але під кінець змусить багато над чим замислитися, особливо якщо бути неуважним. Сюжет буквально створює неймовірні моменти радості, надії і суму. Кількість та якість додаткового контенту цілком розтягне ваше проходження на сотню годин, хіба що ви не прихильних перегонів, карткових ігор чи веж. Square Enix потрібно лише зменшити кількість обертів, адже мультивсесвіт, який вони намагаються побудувати, інтригує, але так само може розтанути без якісного пояснення в останній частині трилогії.
Оглядач грав на PlayStation 5.