Українська кіноіндустрія активно розвивається, досліджуючи нові простори. Тривалий час ми могли хіба мріяти про власну наукову фантастику на великих екранах через високу вартість постпродакшену, якої та зазвичай потребує. Та ось «Ти – космос» уже за тиждень буде в кінотеатрах, і ще одна вершина підкорена завдяки старанням Павла Острікова та його команди.
«Ти – космос» розповідає історію космічного далекобійника Андрія, який посеред одного зі своїх чотирирічних рейсів дізнається, що Земля вибухнула. Ось іще вчора він слухав бурчання свого керівника, а сьогодні усвідомлює себе в ролі останнього живого представника людства. І єдиним його товаришем на останні 16 місяців життя лишається робот Макс, який постійно норовить розповісти анекдот.
Знаєте, що буде, якщо надзюрити у вакуумі?
Так би й провів Андрюха останні миті свого життя, обʼїдаючись залишками провіанту та відмахуючись від спроб робота-помічника його розважити, якби на звʼязок не вийшла Катрін, яка, як це часто буває, слугує для чоловіка головним мотиватором руху. І той, попри всі ризики, рушає їй на допомогу.
У демонстрованій нам версії фільму забули увімкнути субтитри, тому значення реплік Катрін залишилися для мене секретом. Утім, насправді мені це здалося навіть вдалим елементом, що підсилює для глядача занурення в обставини, у яких опинився екіпаж корабля «Обрій-2». Безкрайній космос, українські ретромелодії та щире людське обурення впереміш із рухом у нікуди — хіба ж не прекрасно?
Що спільного у грибників та мобільного звʼязку?
Антоніо Лукіч любить казати, що трагікомедія — по-своєму особливий для українців жанр, який дуже нам пасує. І «Ти – космос» — це вдала ілюстрація цієї тези. Адже Андрюха, попри всю трагічність обставин і навіть відверто прокляті анекдоти Макса, не втрачає наснаги на своєму шляху ні до Катрін, ні до нового стільця.
Володимир Кравчук справляється із роллю Андрія Мельника чудово. Це тим більш помітно у фільмі, де крім нього в кадрі нікого насправді й немає. Він не просто грає Андрія, а немов проживає його історію.
Та якщо дивитися на рівень нижче, то зі своїми задачами фільм впорався не до кінця. Попри сильну й гарну кінцівку, я покидав зал із відчуттям, що не дотиснули. Ось намагалися вивести на сильну емоцію, але не вийшло. Та це в жодному разі не зіпсувало враження від побаченого.
«Ти — космос» зачаровує. Не тільки красивими кадрами чи доладно закрученими комічними епізодами, а й щирістю, яка струменить із цієї історії. Вона смішна, абсурдна і в той же момент готова говорити на серйозні теми, показуючи нас такими, як ми є. Якщо вам до цього бракувало причин піти на сеанс, то ось вам прохання й від мене: сходіть, доторкніться до цієї історичної для українського кіно події та трішки відволічіться. Часом усім нам це потрібно.