20 січня 2026 року Девіду Лінчу виповнилося б 80 років. Але не судилося, бо всього за кілька днів до того ми із сумом констатували, що вже рік живемо у світі без цього генія. Про Лінча можна і треба писати багато, але генеза цієї статті почалась з того, що на аукціоні особистих речей Лінча був досить цікавий і неочікуваний лот — особиста збірка настільних ігор. Здавалося б, де Девід Лінч, а де настільні ігри, але сфера інтересів відомого кінематографіста та митця була надзвичайно широкою.
Настільки, що якщо покопатись знайдуться ще й відеоігри, які йому подобались. На відміну від Джона Карпентера, він не афішував це часто, але підтвердження є. І одне з них стосується гри, яка навіть надихнула Лінча на намагання зробити свою власну гру в 1998-1999 рр. Якщо про непрямий вплив Девіда Лінча на ігри написано і буде написано ще багато, то вплив відеоігор та настільних ігор на Девіда Лінча — трохи неоране поле.
Ігри за фільмами Лінча
Перш ніж розповідати про ігри в житті Девіда Лінча, є сенс розповісти про ігри, зроблені за його фільмами. Їх, чесно кажучи, мало. Переважна більшість стосується франшизи «Дюна» (Dune). На подив, бо фільм вважався провальним як у фінансовому плані (продюсерами), так і в творчому (самим Лінчем). У 1984 році Parker Brothers намагались підгадати до виходу фільма настільну гру, яка зрештою використовувала айдентику та фото акторів. Великим успіхом вона не була, на відміну від відеогри 1992 року. Суміш стратегії та point-and-click, яку створили Cryo Interactive (а видали Virgin Games), вхопилась за той факт, що за менш ніж 10 років фільм Лінча став культовим. У хід пішли не лише художні елементи, які ввів саме Лінч, на кшталт модульної зброї (якої не було в романі Френка Герберта), а навіть фрагменти фільму.
Втім, найбільшим успіхом гри 1992 року стало її продовження. Dune II (наш огляд в проєкті “bit’ання з минулого”) в тому ж році створили зовсім інші розробники, і це вже була стратегія в реальному часі. Одна з перших і найбільш впливових, коли мова іде про цей жанр. Тож, у якомусь сенсі, якби не Девід Лінч, ймовірно, цілий сегмент ігрової індустрії склався б якось по-іншому.
Дуже аналогічно «Дюні» виглядає історія ігор за мотивами «Твін Піксу» (наш огляд). В 1991 році британська фірма Paul Lamond Games Ltd. буквально вигризла права на серіал, тільки для того, щоб доручити розробку двом людям, які до того геть не займались настільними іграми. Цицеро Ґрейтгаус та Майкл Дж. Кеннеді переважно були інженерами атракціонів для тематичних парків, і для проби пера в новій для себе справі настільна гра за мотивами «Твін Піксу» підходила доволі непогано. Її проблема була в тому, що це все ж настільна адаптація «Твін Піксу», і за численними відгуками жоден прихильник серіалу не був вдоволений нею достатньо, щоб зіграти більше одного разу. Звісно ж, зараз Twin Peaks Murder Mystery Game — в першу чергу ласий шматок для колекціонерів. Існує велике питання, чи бачив її хоч раз в житті сам Девід Лінч, але скоріше за все ні. Співтворець «Твін Піксу» Марк Фрост особисто затвердив прототип, але ніколи не тримав в руках уже випущений екземпляр.
Ще більшою дивиною є те, що довгий час розглядалась можливість створення відеоігри за «Твін Піксом» на… NES. Як би це виглядало, сказати важко, навіть попри те, що існують численні фанатські арти та ігри. В першій половині 1990-х про переговори правовласників з різними розробниками було стільки матеріалів у профільній пресі, що здавалось цілком логічним навіть перевіряти непідписані картриджі в пошуках бета-версії чи навіть готової гри. Насправді ж розробники всі як один застрягали на тому, як узагалі повинен виглядати ігролад «Твін Піксу». Офіційну гру за франшизою прихильникам довелось чекати навіть трохи довше, ніж багатостраждальний третій сезон: вона вийшла у 2018 році. Twin Peaks VR, як це видно з назви, — гра для віртуальної реальності, що накладає на неї чимало умовностей. Вона доступна в Steam, а пограти в неї досі можна за допомогою HTC Vive та Oculus Rift.
Так чи інакше, це єдина випущена гра, до якої доклався особисто Девід Лінч. Не обійшлося не лише без його затвердження фінального варіанту, а і без численних консультацій на питання, які ніколи не піднімались у серіалах чи фільмах, але були кричущими для VR-ігроладу (типовим прикладом є наявність чи відсутність стелі у Червоній кімнаті). Тобто можна впевнено записати Twin Peaks VR у список відеоігор, в які на якомусь етапі ще й грав Девід Лінч.
Окрема сторінка, яку не знаєш куди й вписати, реклама, яку Девід Лінч зробив для консолі PlayStation 2 в 2000 році. Подивившись на неї, у багатьох людей виникають підозри, що Лінчу було все одно, що саме він рекламує, але є нюанс. Лінч називає PlayStation 2 «третім місцем» (third place). Ця концепція означає будь-яке місце між домом та роботою, в якому людина може й хоче провести час. Здебільшого мова йде про заклади громадського харчування і від буквального співця американських їдалень таке порівняння є, певною мірою, компліментом. Це підводить нас до цікавої конкретики — Девід Лінч, все ж, був ґеймером. Але у що він грав?..
Улюблена гра Девіда Лінча
Пересічному сучасному ґеймеру назва Gadget: Invention, Travel and Adventure не скаже багато. Зрештою, гра японської студії Synergy Inc. не була ні успішною, ні визнаною, але вона на подив часто зустрічається в інтерв’ю режисерів, зокрема Ґільєрмо дель Торо. Серед натхненних нею фільмів відмічають «Темне місто» (Dark City) та «Матрицю» (хоча останню переважно тому, що вона багато запозичила у першої). Але Девід Лінч жодного разу не згадував цю назву в інтерв’ю (принаймні мені не вдалося знайти таких випадків). Натомість про його любов до неї стало відомо з зовсім інших джерел — анонсів студії.
У 1998 році Synergy Inc. офіційно анонсувала роботу над грою Woodcutters from Fiery Ships, одним із дизайнерів і авторів якої був, власне, Девід Лінч. В офіційних прес-релізах від 5 березня 1998 року було наведено наступну цитату Лінча щодо Gadget:
Я бачив роботу Synergy над Gadget — спосіб, в який гра захоплювала гравця. Співпрацюючи з Synergy, я очікую, що Woodcutters from Fiery Ships розширить існуючі форми, коли мова іде про сюжети, персонажів та середовище. Я сподіваюсь, що ми подаруємо людям абсолютно неочікувані враження.
Зрештою, в листопаді 1999 року в інтерв’ю The Guardian Лінч розказав, що розробку гри закрили через брак американських інвесторів та побоювання, що сюжет не знайде відгуку у гравців. Враховуючи опис сюжету гри самим Лінчем, в це можна повірити:
Певні події сталися в бунгало за ще одним [бунгало] в Лос-Анджелесі. І потім несподівано прибувають дроворуби і захоплюють людину, яка, як ми думаємо, була свідком цих подій і їх корабель… Срібний, ніби з 1930-х рр., з дров’яним двигуном. І вони курять люльки.
Одне з кращих досліджень на цю тему є відеоесе авторства Jack the Artisan, яке також розповідає трохи про ігри по «Твін Пікс» та «Дюні». Втім, там не згадується, що принаймні частково напрацьовки для цієї гри явно увійшли в третій сезон “Твін Піксу”, де дроворуби-курці це окрема тема.
Gadget: Invention, Travel and Adventure — це дивний point-and-click саме що в дусі Девіда Лінча. Він повільний, з дивним моментами коли NPC з’являються в геть неочікуваних місцях. Самі ці NPC всі як один виглядають дивно і тут велике питання — чи це задум, чи типово японський погляд на білу людину, який також можна побачити в Resident Evil та Silent Hill, останній з яких максимально надихався творами Лінча.
Одне з питань, яке часто підіймається прихильникам як гри, так і режисера: чи надихався роботами режисера, власне, Gadget? Достеменних відповідей нема, однак Jack the Artisan відмічає багато підозріло схожого на «Твін Пікс» та «Голову-гумку», а початок гри нагадує більш пізній фільм Лінча, “Загублене шосе” (Lost Highway), щоправда з залізницею замість шосе.
Наразі Gadget це — т.з. abandonware тобто авторські права «зависли» десь між кількома правовласниками (серед яких вже знайомі нам по цій статті Cryo Interactive), а значить пограти в гру можна або з раритетної фізичної копії, або скачавши бутлеґ. Багато людей вже давно хочуть, щоб гру випустили на GOG. До них можна приєднатись і чекати адекватного релізу.
Чи не найбільш цікавим аспектом цієї історії є питання того, на чому власне сам Девід Лінч міг би грати в Gadget: Invention, Travel and Adventure. Підказкою щодо цього є вживане ним слово «користувач» (user). Лінч був не просто впевненим користувачем ПК з 1990-х, він був просунутим і завзятим. Монтував на Avid Media Composer, був одним з перших в Голівуді, хто опанував Adobe Photoshop та After Effects, а також досить довго самостійно займався власним офіційним сайтом, окремою цікавинкою якого були веб-серіали. Мультсеріал Dumbland Лінч робив на Macromedia Flash. Повністю самотужки.
Враховуючи це, Девід Лінч (скоріше за все) грав в версію Gadget на Windows, яка вийшла на північноамериканському ринку у 1994 році (перший реліз гри стався в 1993 році на обскурному японському комп’ютері FM Towns), хоча як мінімум один раз в його руках було помічено PowerBook від Apple (у 2002 році).
Настільні ігри з особистої колекції Лінча
Особиста колекція настільних ігор Девіда Лінча, як і багато його особистих речей, пішли з молотка (за заповітом самого Лінча) на безпрецедентному аукціоні. Щасливець який виклав $3900 отримав, зокрема, пазли. Велике питання чи слід їх вважати настільними іграми, але чого, власне, ні?..
Один з цих пазлів — це скоріше такий собі гобі-проєкт, до якого Лінч, ймовірно так і не дістався. Дерев’яний годинник у вигляді сови (одного з символів «Твін Піксу»), який треба зібрати зі 161 деталі є продукцією фірми Rokr. Доступний він і на українському ринку, де коштує 1650 грн.
Пазл-розмальовка на 1000 деталей з мапою США від бренду Galison коштує $16,99 на офіційному сайті цього бренду. Це річ дуже в стилі Лінча, для якого американський патріотизм в першу чергу був патріотизмом конкретних штатів, міст та містечок.
Ще один пазл з 1000 деталей обійдеться в таку ж ціну на сайті видавця Buffalo Games & Puzzles, але на момент написання цієї статті діє знижка ($14,40). На ньому зображений національний парк Чинкве-Терре в Італії, живописна узбережна агломерація з п’яти різних сіл. В принципі, в двох тисячах шматочків вклалась любов Лінча до Америки і Європи як двох різних світів.
В Італії режисер бував неодноразово, зокрема знімав в 1993 році чудову рекламу макаронних виробів Barilla. Чудову, але заплямовану, бо з тих пір тодішній директор компанії Ґвідо Барілла неодноразово потрапляв в скандали, як і виконавець головної ролі в ній, Жерар Депардье (через якого в Україні нещодавно заборонили фільм “102 далматинці” (102 Dalmatians). І тільки про Лінча лунало і досі лунає, переважно, хороше.
Simon & Schuster Mega Crossword Puzzle Book #19 за редакцією Джона М. Самсона — це збірка з 300 кросвордів. Інформація про лот на аукціоні мовчить, чи є серед них розгадані чи напіврозгадані метром (якщо так, то мова іде про досить унікальний автограф), але новий примірник цього видання на сайті видавництва коштує $18,99. Той, що був у Лінча встиг відчутно пожмакатись.
Сліди використання є також на колоді гральних карт. Це звичайна, стандартна колода для покера від легендарної компанії Bicycle, яка має по собі 55 карт (52 звичайних, два джокера, одна рекламна). Майже таку ж можна придбати в українських спеціалізованих магазинах, наприклад, за 199 грн. Майже — тому що дизайн пакування з тих часів трохи змінився (край пачки коричневий, а не білий).
Замикає цей список т.з. «класична червона» коробка з грою Scrabble від Hasbro, де треба набрати якомога більше балів, утворюючи слова. Таку ж точно коробку, яка була у режисера можна знайти за $26,99. Вперше видана у 1948 році, ця гра, ймовірно, могла бути знайома Девіду Лінчу з дитинства. Втім, якщо гральні карти принаймні кілька разів можна було побачити в творчості режисера (казино-бордель One-Eyed Jacks в «Твін Піксі»), то про Scrabble він ніде не згадував.
Замість висновків
Звісно, наявність тих чи інших предметів у власності Девіда Лінча ще не гарантує, що він ними користувався, чи вони йому подобались. Хоча багато речей подібного роду прямо пішли «з молотка» нерозпакованими, у той час як всі перелічені вище ігри та пазли були, принаймні, явно відкриті.
Скептично слід ставитись і до того, що багато матеріалів прямо називають Gadget: Invention, Travel and Adventure аж улюбленою грою Девіда Лінча. Я не назвав би це перекручуванням правди, але це скоріше той випадок коли це єдина гра, яка йому точно сподобалась з невеликого списку підтверджених ігор (відео- чи ні) в які він взагалі грав. Враховуючи колоду карт і прихильність Лінча до софту на Windows хтозна, може він взагалі любив пасьянс «Косинка» (він же Microsoft Solitaire), але ми про це навряд вже дізнаємось, якщо тільки про це не згадає хтось з друзів та колег. А це можливо, адже історій про Девіда Лінча у всіх хто з ним бодай раз працював стільки, що лише перечитати їх, здається, потрібно більше часу, ніж він прожив. Все як заведено у геніїв.
Значно важливішим за факт того, що Лінч грав у щось конкретне є сам факт, що Девід Лінч розумів привабливість відеоігор і особливо цінував їх за інтерактив. В часи, коли багато ігор це, по суті, лиш трохи інтерактивні фільми цікаво, що саме спадок кінорежисера нагадує нам про те, що можливість вибору є не менш цінним елементом.
І не лише у відеоіграх.
