web analytics

Конфліктологія українського кіно: чому Шевченківську премію цьогоріч не отримає не лише “Памфір”, а взагалі жодна стрічка

Щорічно, Національна премія України імені Тараса Шевченка присуджувалася в тому числі за досягнення українських митців в царині кінематографу. Цьогоріч, схоже, не судилося. Хоча лавреатів ще не було оголошено, в широкий загал вже просочилася інформація (на більш ніж офіційному рівні) що чи не єдиний претендент на премію, Памфір Дмитра Сухолиткого-Собчука (наш огляд), було знято з конкурсу через потужну інформаційну кампанію з дискредитації, яку влаштували конкуренти, які “вилетіли” ще в першому етапі конкурсу з трьох.

Відкритий лист представників кіноспільноти України з описом ситуації було опубліковано на офіційній сторінці Української кіноакадемії в Facebook, а підписантами крім неї виступили Національна спілка кінематографістів України, Національна академія мистецтв України та Спілка кінокритиків України. То що ж сталося, якщо при такій міцній підтримці фільм не було висунуто кандидатом на Шевченківську премію? Відповідь проста і дуже болюча: сталася ганебна радянщина, яку ми ніяк не переростемо в сфері культури.

Та сама інформаційна кампанія з дискредитації фільма, про яку іде мова дуже легко зводиться до кількох конкретних персон: частини творчої групи фільму “Тарас. Повернення” та вічних учасників літературної премії “Коронація слова”, які підозрілим чином брали участь в конкурсі в той же час, що і режисер фільму Дмитро Сухолиткий-Собчук (у тому числі з сценарієм фільму “Памфір“, який взяв цю премію у 2021 році).

Про художні якості фільму “Тарас. Повернення” особисто я в цій новині говорити не буду. Як мінмум тому, що я його (ще) не бачив, до чого ми ще повернемось. Однак інші досягнення цієї стрічки не прийняти до уваги важко, бо вони суттєво впливають на контекст. При кошторисі в 44,8 млн. гривень (з них 50% рівно державним коштом) “Тарас” зібрав в українському прокаті аж 533 тисячі (хоча існують версії, що навіть ця цифра, зазначена в звіті Держкіно за 2021 рік, не співпадає з дійсністю). В порівнянні, “Памфір” на бюджеті в 39,8 мільйонів гривень (з яких малу державну частку від Українського культурного фонду та Чернівецької обласної державної адміністрації вирахувати  складно, однак вона точно далека від 50%) зібрав лише в українському прокаті 11,4 мільйони гривень.

У той час як “Памфір” тріумфально заявив про себе як один з найкращих режисерських дебютів останнього часу на переважній більшості міжнародних кінофестивалів та отримав схвальні відгуки по всьому світу, робота Заслуженого діяча мистецтв України Олександра Денисенка була досить спірно сприйнята в Україні, чого не скажеш, по сторінці на Вікіпедії, де регулярно висвітлюється лише позитив, окрім “тернистого шляху” стрічки, яка досі навіть не доступна для перегляду у цифровому форматі. Порівнювати з “Памфіром” в аспекті банального бажання дійти до глядача “Тарасанавіть не має сенсу.

Втім несподіваний антагонізм цих двох стрічок начеб-то і не є основною претензією до “Памфіра” зі сторони тих, хто вплинув на рішення комітету з Шевченківської премії. Основним формальним аргументом є те, що стрічка ніби-то паплюжить імідж України та неадекватно висвітлює українську реальність (чому в тому числі сприяє особиста думка про фільм письменниці Оксани Забужко). Звісно, переконати у зворотньому тих, хто пропагує такий погляд на стрічку буде вкрай важко, однак є певні причини, чому “Памфір” та ще декілька стрічок про проблемні сторони українського життя були сприйняті позитивно на фестивалях першої величини в останні роки.

І причини ці зовсім не в сталому відношенні до Східної Європи як до проблемного регіону, (хоча можна дискутувати, наскільки тематика занедбаності впливає на успіх стрічки), як багато хто вважає, а в інших двох факторах. По-перше, вони дійсно якісно зроблені в творчому та технічному відношенні. А по-друге, вони інтегровані у світовий культурний контекст, а не в радянського штибу символьну ієрархію, в якій Україна та українці можуть бути лише мучениками та святими, але при цьому весь художній підхід до створення стрічки нічим не відрізняється від аналогічних “агіток” часів Ленінани 1930-х років про “видатних” діячів ЦК КПРС та революційного більшовистського руху. До якого Тараса Шевченка, до речі, зараховували ніби крадькома ще у СРСР, а потім в “лоб” в рекламі нині забороненої Комуністичної партії України.

Вочевидь, у випадку конфлікту двох думок щодо фільму “Памфір” ми бачимо саме таку дихотомію. Культуру живу, яка не боїться апелювати до складних питань повсякдення і культуру пострадянської інерції, в якій при зміні ідеології на рівні влади змінюється і іконостас обов’язкових святих. Фільми про яких повинні отримувати премію імені них самих. Що залишається в такій ситуації пересічним глядачам? Принаймні, не стояти осторонь. Для цього є всі можливості в тих же соцмережах.

Наостанок слід зауважити, що це не єдина нагорода, або принаймні можливість, якої “Памфір” точно заслуговує, але якої він був позбавлений. Хоча фільм Мстислава Чернова 20 днів в Маріуполі безумовно є актуальним і на “Оскар” був заслужено номінований в документальній номінації, в номінації “Найкращий міжнародний повнометражний фільм”, куди його висунув Український Оскарівський Комітет, стрічка в список номінантів передбачувано не потрапила. Бо, як і попереджали знавці, документальні стрічки в принципі рідко мають шанси в цій номінації. Складається враження, що ми могли б мати два оскарівських номінанта, якби обрано було “Памфір” чи іншого кандидата з царини художніх фільмів. Але, поки що, не з нашим щастям.

BMAC Zelda

Сподобалася публікація? Підтримай PlayUA

На платформі Buy Me a Coffee ви можете підтримати нас як одноразовим донатом, так і оформити щомісячну підписку. Усі наші підписники на Buy Me a Coffee отримують цифрові або фізичні приємнощі залежно від суми донату. Долучайтеся до нашої спільноти!

Підтримати

Читайте також

Не пропустіть безкоштовні показ фільму “Люксембург, Люксембург” та лекцію про акторство на Поляні ВДНГ 17 липня!

Планета Онлайн: мережа кінотеатрів Планета Кіно відкриває онлайн-кінотеатр

Планета Кіно

З посади голови Держкіно України звільнили одіозну Марину Кудерчук

Розчарування цілого покоління. Огляд фільму «Ти мене любиш?»

Карина Химчук

“Світова прем’єра фільму, який не є фільмом”: на кінофестивалі в Карлових Варах покажуть “Реал” Олега Сенцова

Олег Сенцов

«Війна в об’єктиві»: авторів найкращих журналістських робіт про війну нагородять на фестивалі документалістики в Києві

День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу: що подивитсь та послухати на цю тему

Хайтарма

Режисерка Ірина Правило отримала першу в Україні докторську ступінь з аудіовізуального мистецтва та виробництва