web analytics
luffy

Netflix нарешті змогли? Огляд адаптації One Piece

Автор: Дмитро Джугалик @dzhuhaa

Netflix вже неодноразово намагались адаптувати аніме в серіал, однак їхні попередні спроби були дещо неоднозначними або ж зовсім провальними. Cowboy Bebop був розчаруванням, а про адаптацію Death Note фанати оригіналу хочуть забути, як про страшний сон. Але це не завадило компанії взятися за одну з найбільших манґ в історії — One Piece. 

Оригінальна манґа виходить з 1997 року, налічує вже понад 1000 розділів і продалася накладом у більш ніж 500 мільйонів копій. Аніме-адаптація твору Еїчіро Оди також є однією з найпопулярніших і входить до «Великої трійки» аніме поряд із Bleach і Naruto. Братися за такий проєкт було щонайменше ризиковано, адже адаптувати подібний твір куди важче, ніж Cowboy Bebop чи Death Note, в яких в десятки разів менше матеріалу. Однак, здається, цього разу в Netflix вийшло.

На Rotten Tomatoes у серіалу 86% свіжості від критиків і 96% від глядачів. Звичайно, що Rotten Tomatoes, особливо з їх останніми скандалами, не найавторитетніший показник, однак у соціальних мережах картина така ж. Більшість глядачів залишилися задоволені після перегляду й запевняють, що це найкраща кіноадаптація аніме. Можливо, це й трохи перебільшення, але Netflix попрацювали над помилками й справді змогли видати гідний продукт.

Варто одразу зазначити, що я не читав манґу One Piece, однак подивився вже понад 500 серій аніме-адаптації, тож із персонажами й побудовою світу знайомий, і через це деякі моменти мені могли видатися гіршими, ніж глядачам, які не знайомі з оригіналом й для яких це буде перше знайомство з історією Монкі Ді Луффі та його друзів. 

Netflix пішли своїм шляхом

One Piece — це велика історія. Тут неймовірно багато матеріалу, і якщо адаптовувати все відповідно до оригіналу, серіал може затягнутися на роки й десятки сезонів. Саме темп викликає найбільше нарікань у глядачів аніме, тому Netflix, щоб не повторювати такі помилки, вирішили піти з кіноадаптацією своїм шляхом. 

Серіал охоплює 44 серії аніме або ж 95 розділів манґи й розповідає про початок великої пригоди Монкі Ді Луффі, юнака, який бажає знайти Єдиний скарб і стати королем піратів. Для того, щоб досягти своєї амбітної цілі, йому потрібна вірна команда й хороший корабель — і пошуком цим невід’ємних складових великої пригоди він і займається протягом першого сезону. 

Щоб умістити майже 100 розділів манґи у 8 серій, автори були змушені вирізати й переробити чимало сцен, при цьому намагаючись зберегти ключові події. Такий підхід, очевидно, має недоліки. Це видно вже в першій серії на прикладі мисливця на піратів Зоро. Начебто всі події так чи інакше схожі з тим, що відбувалося в аніме, але фінальний результат показав Зоро гіршим. 

В аніме, коли Гільмеппо почав погрожувати маленькій дівчинці з бару, Зоро заступився за неї. Розуміючи, що вони не рівня мисливцю на піратів, дозорчі почали зловживати владою й погрожувати ув’язненням дівчинки та її сім’ї, через що Зоро був змушений здатися в полон. В кіноадаптації Зоро здався в полон, бо йому могли не видати нагороду за голову Містера 7, якого він убив кількома сценами раніше. Така зміна в послідовності подій зіпсувала і сцену з рисовими кульками, які Зоро отримав від дівчинки. В оригіналі він також їв їх зі землі, але різниця в тому, що кульки йому принесли як віддяку за порятунок вже після того, як він здався, й робив він це не на публіку. Це не значна подія для сюжету, але це важливий момент для розвитку Зоро. І саме від такого кіноадаптація страждає найбільше.

Місцями автори також переробляти те, що правок геть не потребувало. Наприклад, всі спогади Луффі про своє дитинство, про те, як він з’їв диявольський плід і став гумовою людиною, про Шанкса й бандитів у барі переробили на гірше. Оригінальний матеріал про ці спогади сам по собі доволі невеликий, то ж його можна було адаптувати без змін, як зробили з історією Санджі й Зеффа, однак чомусь його таки вирішили змінити, і ці зміни пішли точно не на користь. 

Однак є й позитивні зміни, наприклад клоун Баґґі в кіноадаптації виявився неймовірно крутим персонажем, хоча в аніме й манзі на початку його майже не показують після бійки з Луффі. Автори знайшли, як органічно вписати його і в інші сюжетні арки, чим неймовірно порадували глядачів, судячи з відгуків в соціальних мережах і кількості відео з ним.

Проте темп One Piece таки виріс, і саме важливий для подальшого сюжету матеріал був адаптований досить непогано. Хотілося б, щоб на це було серій 10, а не 8, тоді можна було б краще показати історію в ресторані Baratie, додати бійку Луффі проти Дона Кріґа й показати розвиток взаємин між учасниками команди Бриля. 

Герої

У першому сезоні нам презентували так званий кістяк команди Луффі, з яким він відправиться на Велику смугу – мисливця на піратів Зоро, крадійку Намі, яка на кораблі за штурмана, боягузливого снайпера Усоппа та кука Санджі. Всі вони мали свої невеликі сюжетні лінії та якісь флешбеки, щоб нові глядачі так само могли з ними познайомитися ближче. Але от самі персонажі ближче не познайомились. 

Через обмежений хронометраж, Netflix зосередились на тому, аби розкрити героїв і дати глядачам загальну картину того, ким вони є та що пережили. Це теж було виконано не без проблем, бо чимало в історії тих же Санджі й Усоппа було втрачено. Ми з ними познайомились, але розкрити їхню дружбу не вийшло. Й першій серії Намі й Зоро говорять Луффі, що вони не команда і навіть не друзі, проте вже через дві серії вони поводять себе так, начебто знають один одного роками. 

Найкраще в плані взаємодій показали Санджі й Зоро. Вони неначе з аніме-адаптації, постійно сперечаються, намагаються пожартувати один над одним, та попри їхні розбіжності, вони все ж об’єднуються довкола Луффі й допомагають один одному. Шкода, що цього було мало, бо на це залишалось лише останніх дві серії, і я неймовірно сильно хочу побачити цю хімію в другому сезоні.

У порівнянні з аніме, головні герої також втратили свої унікальні риси, або ж демонстрацію цих рис звели до 1-2 сцен. Усопп не був показаний аж таким боягузом, Зоро не губився, Санджі не залицявся, але найбільше від цього, напевно, постраждав Луффі. Хоча актори чудово впорались зі своїми ролями у той обмежений час, який у них був, Іньякі Ґодою видалась найважча роль, бо передати всю дуркуватість Луффі, його несерйозність та вітер у голові не легко. Він все ж непогано впорався з роллю, але специфіка персонажа така, що ідеально передати його неймовірно важко. В аніме ці риси найбільше проявлялись у випадкових розмовах на кораблі чи просто у прогулянках новими островами, але тут на це, на жаль, не було хронометражу. Сподіваюсь, у другому сезоні над цим ще попрацюють.

Менше гумору, більше крові

Одна з ключових відмінностей адаптації Netflix від аніме-версії — відсутність високої комедійності першоджерела й той факт, що кіноадаптація не цурається показувати жорстокість. Уже при першій появі на екрані Зоро розрізає свого суперника навпіл, то що вже говорити про кров і вбивства. 

В оригіналі теж є сцени вбивства — це все ж таки історія піратів — однак Netflix пішли на крок вперед. Якщо дивитися чи читати уважно, то можна зрозуміти, що насправді команда Бриля у своїй пригоді вбила чимало дозорчих чи ворожих піратів, але на цьому не акцентують уваги й такі моменти можна легко пропустити. У кіноадаптації смерть фонових персонажів є цілком нормальним аспектом будь-якої бійки.

Що цікаво, Netflix навіть вбили одного з персонажів, який в оригіналі виживав. Еїчіро Ода, створюючи One Piece, не хотів показувати, як хтось помирає, бо майже будь-яку бійку команда Бриля закінчувала бенкетом, і, за його словами, зі смертями такого б не вийшло. Інколи навіть у сценах самопожертви Ода вирішував зберегти герою життя. Неможливість персонажів померти була більше мінусом манґи й аніме, тому те, що Netflix все ж готові попрощатись з деякими героями, може бути й позитивною зміною. 

Однак справа не лише у відвертих сценах. Netflix загалом змінили тон One Piece й зробили його менш комедійним, чого, чесно, трохи бракує. Кількість комедійних ситуацій, якихось повністю безглуздих фонових розмов чи дій героїв взагалі майже не стало, за винятком кількох моментів, як-от реакція Санджі, коли Намі проігнорувала його обійми. Ці моменти також є однією з ключових фішок аніме-адаптації і їх порозбирали на сотні кліпів, через які я, якоюсь мірою, раніше цього року й почав дивитися One Piece. Та навіть Баґґі, який одразу був комедійним персонажем, тут став моторошним. І хоча оригінал пізніше теж стає серйознішим, гумор все ж є важливою його складовою, і в цьому аспекті кіноадаптація програє аніме.

Власне, тут можна також повернутися до попередньої теми з розбором героїв. Чимало їхніх “легких” рис характеру створювали цю комедійну складову One Piece й, сподіваюсь, у другому сезоні ми вже зможемо зрозуміти напевне, чи це було спеціально й автори кіноадаптації хочуть зробити серйозніше шоу, чи у них просто не було на це часу. 

Художнє й технічне виконання

Сюжет і персонажів розібрали, однак в такому шоу важливе художнє й технічне виконання. Netflix вдалося передати світ One Piece з його різноманіттям островів і героїв. Локації тут виконані неймовірно круто завдяки декораціям. Арлонґ Парк виглядає чудово, бар Baratie взагалі крутий, острів Усоппа переробили так, що він має більше сенсу для сюжету, що теж є плюсом. Також окремо варто відзначити “Всюдихідний Меррі” — корабель був переданий дуже схожим на те, що ми бачили у манзі та аніме. 

One Piece загалом відомий своїм дещо специфічним дизайном персонажів з неправильними пропорціями, дивними костюмами, чи взагалі расами на кшталт рибо-людей, і стилісти тут зробили все, що могли. Рибо-люди виглядають доволі непогано зі збереженням їхніх основних рис з оригіналу. Арлонґ, як на мене, трішки замаленький, але його ніс цілком собі канонічний. Ще раз згадаю про Баґґі, бо ну дуже він крутим видався зовнішньо. 

Так само кілька слів можна сказати про комп’ютерну графіку, яку тут використовували здебільшого для сцен у морі. Вона не сильно впадає в очі та не руйнує враження від перегляду, але без відверто невдалих моментів не обходиться, хоча у мене це більше викликало посмішку, аніж якесь розчарування чи роздратування. 

Кого ще хочеться похвалити, то це хореографів, бо бійки тут видались переважно крутими. Кожен бій Зоро з кіноадаптацій я готовий переглядати по кілька разів, бо вміння Арату Макенью орудувати катанами й хореографія його поєдинків були на високому рівні й просто приковували до екрана. Сподіваюсь побачити ще більше такого в другому сезоні. 

Трохи менш круто виглядали бійки Луффі, чи то через те, що для його бійок потрібно було більше комп’ютерної графіки (гумова людина як-не-як), чи то хореографи не змогли придумати, як це все краще зрежисувати, але в цих бійках не було достатньо енергії й екшену, від чого вони просіли за видовищністю. Вони здавались повільними та менш насиченими у порівнянні зі Зоро та пізніше навіть Санджі. 

Також окремо хочу згадати український переклад і дубляж від студії Le Doyeon. Дмитро Тварковський у ролі Баґґі — це щось нереальне. Так, я фанат Баґґі, що ви мені зробите. Для всіх інших персонажів голоси теж підібрані круто. Про переклад в соціальних мережах є негативні відгуки, які здебільшого стосуються того, що Grand Line переклали як «Велику смугу», а One Piece – «Єдиний скарб», хоча мені такі варіанти цілком до вподоби. Є й інші неточності та спірні моменти, але загалом зроблено добре. Хотілось би подивитися й хоча б якийсь з фільмів One Piece у такому дубляжі й перекладі. 

Підсумки

Коли Netflix тільки-но анонсували кіноадаптацію One Piece, я був дуже скептично налаштований. Навіть після того, як прочитав кілька відгуків у соціальних мережах, я все ще з упередженням вмикав першу серію, але який же радий я був помилитися, бо у Netflix справді нарешті вдалося. Зараз багато хто говорить, що це найкраща кіноадаптація аніме загалом, і я не впевнений, що можу з цим погодитися, бо, знаєте, японці все ж багато лайв-екшенів зробили, але це точно є найкращим, що робили Netflix. 

Найдивніше тут те, що Netflix змогли це зробити з настільки великим твором, як One Piece. Можливо, вони зробили висновки зі своїх попередніх невдач, можливо вирішило й те, що Еїчіро Ода допомагав у створенні цієї адаптації, а можливо це бюджет в 18 мільйонів доларів на серію, а може всі ці фактори разом.

Автори поступово розкривають світ One Piece і його персонажів, розповідають про його будову й головні сили, як-от світовий уряд і дозор, але не накидують це все одразу на глядачів, перенасичуючи їх інформацією, а роблять все помірно, при цьому тримаючи темп. Тож глядачам не потрібно бути знайомим з аніме чи манґою, щоб отримати насолоду від перегляду. І це найголовніше. 

Враховуючи, що кіноадаптація вже гарантовано отримає продовження, я маю надію, що автори дотримуватимуться тієї ж формули, що в першому сезоні, однак поправлять недоліки, збільшать кількість серій і повернуться з ще кращим фінальним результатом. 

BMAC Zelda

Сподобалася публікація? Підтримай PlayUA

На платформі Buy Me a Coffee ви можете підтримати нас як одноразовим донатом, так і оформити щомісячну підписку. Усі наші підписники на Buy Me a Coffee отримують цифрові або фізичні приємнощі залежно від суми донату. Долучайтеся до нашої спільноти!

Підтримати

Останні огляди

Монтуй та грай під час відключень! — Огляд ноутбука Acer Predator Triton Neo 16 (PTN16-51)

Автор: Володимир Бортюк

tritonneo16 cover

Глядач у центрі уваги. Огляд фільму “Наглядачі”

Автор: Микола Єрьомін

Наглядачі

Dark Souls для початківців. Огляд Another Crab’s Treasure

65

Автор: Барлет Ярослав

another crab's treasure

Це ж було вже! Огляд Senua’s Saga: Hellblade 2

73

Автор: Владислав Папідоха

Senua's Saga: Hellblade 2

Магія у коробці — Огляд настілки «Хижі світи»

Автор: Малютенко Михайло

Хижі Світи

Армію тримає економіка — Враження від Manor Lords

Автор: Олег Куліков

manor lords

Assassin’s Creed маминої подруги — Огляд Rise of the Ronin

85

Автор: Владислав Папідоха

Rise of the Ronin

AirPods Max для ґеймерів — Огляд навушників Hator Phoenix Wireless

Автор: Володимир Бортюк

hator phoenix review site v02