Огляд фільму «Фантастичні звірі: Злочини Ґріндельвальда»

У свій час феномен «хлопчика, який вижив» сколихнув світ. Дорослі і малі з захопленням читали книги, ходили на фільми, проходили відеоігри і скупляли тонни супутньої продукції. Воно й не дивно, адже Джоан Роулінг змогла створити чарівний світ, що закохує в себе з перших митей знайомства. Це не доволі похмуре Середзем’я Толкіна чи фарсовий плоский світ Пратчетта, у Гаррі Поттера він самобутній та, у певній мірі, казковий. Проте не тільки ним полюбився нам книжковий оригінал, мільйони читачів захопила проста у своєму корені та добре і розгорнуто прописана історія становлення молодого чаклуна, що народився особливим. Вдало складені характери, щоразу похмуріша атмосфера, простий, зате дієвий, моральний посил. А найкраще крилося в тому, що за 7 повноцінних частин історія в достатній мірі розкривала себе, навколишній світ і найцікавіших персонажів та ставила крапку. Після цього ти розумів, що більше не повернешся до цього світу, адже історія закінчена і розказувати більше нічого. Та бізнес думає інакше.

Перший дзвоник задзвенів ще декілька років тому, коли Джоан Роулінг оголосила про повернення до всесвіту Гаррі Поттера. Воно й не дивно, адже про неї почали забувати, а жити без популярності та грошей, спробувавши один раз, не хочеться. Детективна трилогія «Корморан Страйк», яку вона видала під псевдонімом Роберта Галбрейта, отримала шквал критики і продавалася доволі мляво, справи пішли на краще тільки коли горе-авторка зробила своєрідний камінг-аут і сказала, що це її рук справа. І ось світ з завмиранням серця чекає на дві важливі прем’єри 2016 року: п’єсу «Гаррі Поттер і прокляте дитя» та фільм «Фантастичні звірі і де їх шукати». Перші відгуки про виставу були позитивні, проте фан-база палала, мов Помпеї в останні години свого існування, через елементи історії, які повністю ігнорували оригінальну серію. А от кіноспін-оф преса зустріла холодно, зупинившись на думці, що це непогане кіно на раз з красивим візуалом, простою історією і без особливих претензій на продовження. Однак публіці фільм сподобався більше і, як результат, він приніс студії непогані гроші. Бізнес залишився задоволеним.

У цій ситуації не дивно, що відразу взялися за продовження — «Фантастичні звірі: Злочини Ґріндельвальда». Тут вам і Джонні Депп у ролі головного злодія, і чимала кількість відомих, за оригінальною серією, персонажів у їх молоді роки, і ще більші витрати на візуал — люд завмер в очікуванні. Мені вдалося подивитися фільм трішки раніше прем’єри і зараз хочеться поділитися з вами враженнями.

«Фантастичні звірі: Злочини Ґріндельвальда»  — безперечно красивий фільм, і якщо ви кайфуєте від візуальної складової фільмів по всесвіту Гаррі Поттера, то сходити варто. Красиво поставлені сцени, чепурні паризькі вулички, вигадливі чарівні тварини та спецефекти, заворожують. Цього разу основні події фільму розгортаються у Франції і, хоча це не надто помітно, країна як завжди чарівлива та чудово відповідає атмосфері фільму. Вибір місця подій можна вважати вдалим. Що складно сказати про обрані місця для зйомок. На противагу серії фільмів про хлопчика, який вижив, де пам’ятними місцями подій були Гоґвортс, алея Діаґон, британське Міністерство магії та навіть чарівний банк Ґрінґотс— у фільмах серії Фантастичні звірі таких таємничих місць не вистачає. Є бляклі шматки британського та французького Міністерств, Гоґвортс теж показали у двох сценах, але це усе не те. Прихована за статуєю чарівна алея у всіх сценах, крім події у цирку, виглядає як звичайна паризька вуличка з маґлами у ролі перехожих і без машин. Кладовище несподівано виглядає цілком буденно і навіть не дає тягучої напруженої атмосфери, як це було з цвинтарем у Ґодриковій долині. У фільм про чаклунів і магію не вистачає чарів. Він місцями надто сірий та буденний, а про те звідки ноги ростуть часто нагадують тільки багаточисленні фантастичні істоти, деякі з яких грають важливу роль у сюжеті.

А доповнює картину звучання фільму. Вдало підібрані оркестрові мелодії, свистілки та інші шумілки завжди на своїх місцях і чудово підкреслюють те, що відбувається на екрані. Чарівні створіння ричать, пищать і шуршать, з паличок зі свистом вириваються закляття, а вітер шумить у вухах. Якщо вирішите піти на «Фантастичні звірі: Злочини Ґріндельвальда», то не полінуйтеся з’їздити до кінотеатру забитого сучасним обладнанням, щоб повною мірою насолодитися звуком та візуалом, воно того варте.

До акторської гри придиратися складно. Джуд Лоу, Едді Редмейн та навіть Джонні Депп відіграють свої ролі на повну. Я пишу навіть тому, що Ґріндельвальд у цьому фільмі типовий харизматичний злодій з добре підвішеним язиком і без вигадливої мотивації, якого актор витягнув настільки, наскільки це було можливо. Проте персонаж від цього не стає класним. Щодо інших акторів, то вони добре справилися зі своєю роботою, але це не дає приводу на наступний день пам’ятати їхні імена чи обличчя. Сприяють цьому і персонажі, яких вони грали. Вони у цьому фільмі прісні, мов вода з озера.

І не тільки у персонажах проблема. Усе, що стосується історії та сюжету, — болючі місця фільму. Вийшовши з залу, я зловив себе на відчутті, що по всесвіту Гаррі Поттера проїхалися катком, щоб вичавити з нього останні соки. Ньютон Скамандер, головний герой першого фільм, тут тільки для того, щоб прив’язати цю історію до серії «Фантастичних звірів» і якщо ви поставите замість нього умовного Степана з добрим серцем, то не зміниться взагалі нічого. Історія ж фільму — це розгорнута версія розказаного у оригінальній книжковій серії протистояння Дамблдора та Ґріндельвальда з усіма витікаючими, яку, до того ж, розпиляли на два фільми. Здавалося б, що ідея непогана, адже обидва персонажі по своєму цікаві і чимало людей хотіли б поринути у їхню історію. І саме поринути, заритися з головою, побачити щось нове, а не те ж, що нам розказали у книжковій серії з кількома новими штрихами. Безперечно, круто побачити молодого Дамблдора, уже старого і зморщеного, але все ще живого, Ніколаса Фламеля і харизматичного Ґріндельвальда, та цього недостатньо. Усе ж ми говоримо про повноцінний фільм, який повинен сказати щось нове і розширити всесвіт. А бачимо, що сценарій нагадує прохідний фанфік, яких повно в інтернеті, зате цей від Джоан Роулінг.

«Фантастичні звірі: Злочини Ґріндельвальда» — це фільм фан-сервіс, першочергова мета якого заробити грошей і, на мою думку, з цим він чудово впорається. Кіно видовищне і цілком заслуговує на те, щоб звернути на нього увагу, якщо ви поціновувач у першу чергу візуальної складової. Це абсолютно стерильний фільм по всесвіту Гаррі Поттера, який з великою ймовірністю підпалить частину фанатської спільноти не гірше, ніж Нерон підпалював Рим у свої кращі часи. І це засмучує, адже потенціал у цієї історії був і, після настільки слабкого початку, не віриться, що кінцівка викличе хоча б якісь емоції.