У світі тільки й балачок, що про ШІ у технологіях. Віртуальні світи. Якими вони будуть? Коли стануть реальністю?
Так-от, шановні, ваші мрії на футуристичне кібермайбутнє не десь там — вони вже тут.
Десятки років починань, пошук нового сенсу індустріалізованого життя, співіснування з технологіями як продовженням не тільки нашого розуму, але й тіла — усе це привело нас до моменту відкриття нової форми вкрай небезпечної забавки людства — штучного інтелекту. Не чекайте непередбачуваних наслідків, штучний інтелект не має собі рівних: його алгоритми не мають недоліків людських біологічних потреб, здатні залишатися працездатними цілодобово і при цьому витрачати вдвічі менше ресурсів. Чистий ідеал позалюдської форми існування. А ще він повністю контрольований. Чи не так?
Зустрічайте, «Трон: Арес» — ваш ШІ-провідник у світ довгоочікуваної прем’єри нового устрою світової спільноти кіберестетичного феномену від Disney, який відповість на всі ваші питання і змусить очікувати більшого.
Живий за вимогою
Арес — ідеальний солдат: автономний, блискавично швидкий, надзвичайно розумний, а ще…абсолютно витратний матеріал. Він не має душі, його тіло штучне, а рідний світ — цифровий. Світ, де існує лише код, творець — це закон, а директива замінює сенс існування, навіть якщо його ціна — 29 хвилин реальності.
То що таке людське життя і чого воно вартує?
Протягом свого довгого існування франшиза «Трон» завжди ставила проблематичні екзистенційні питання, навіть якщо сама і відмовлялася на них відповідати. «Трон» досліджував ідеї технологічної утопії ще задовго до того, як прогрес перетворив його на дистопію. І хоча тематичні аспекти франшизи заслуговують на окремий матеріал, відома вона стала зовсім не завдяки оригінальним ідеям, а завдяки незрівнянному аудіовізуальному стилю. Культовий віртуальний ретро-ескапізм «Трона» (1982) вперше продемонстрував світові можливості комп’ютерної графіки, започаткувавши нові кінематографічні практики, та за це стрічка, на диво, була дискваліфікована комісією за читерство. Сиквел «Трон: Спадок» (2010) продовжив змінювати правила гри кіноландшафту свого часу: синергія візуальної неповторності штучного світу поміж потоків інформації та незрівнянного синт-саундтреку від Daft Punk популяризували сучасну неонову естетику кіберпанку та запровадили нові стандарти у створенні музичного супроводу в кіноіндустрії, але й це не принесло франшизі успіху.
Останньою революційною спробою студії Disney врятувати свій біоцифровий джаз від дезінтеграції став анімаційний серіал «Трон: Повстання» (2012) — та попри те, що серіал став найкращою ітерацією свого автентичного кіберсвіту і в майбутньому відкрив шлях до успіху відомого Spider-Verse, перший сезон став для нього останнім (детальніше про його складну долю можна прочитати тут). Постійні невдачі, невиправдані касові збори та сумнівні рішення самої студії поставили наступні проєкти франшизи на паузу, але вона відмовилася виконувати директиву — і тепер, через п’ятнадцять років виробничого пекла, перед нами постав довгоочікуваний триквел. Чи зміг «Трон: Арес» перевершити своїх попередників чи знову втратив у пастку циклічної посередності?
Спойлер: так.
Бінарна реальність
«Трон: Ареc» — це системний девіант, збій у коді, що затьмарює підсвідомість червоним неосвітлом та ламає межу між безмістовністю та сенсом. З одного боку — агресивний та яскравий, а з іншої — поверхневий та неоднозначний.
Dillinger Systems та Encom — конкурентні IT-гіганти, що знаходяться на межі небувалого відкриття — і тільки один з них змінить світ. Їхня гра на випередження — це перегони за перманентністю, втраченим кодом, який Кевін Флінн (Джефф Бріджес) — геніальний попередник цифрового виміру Сітки, залишив по собі перед зникненням.
На чолі Dillinger Systems стоїть новоспечений гендиректор Джуліан Діллінджер (Еван Пітерс), екстравагантний онук засновника компанії. Не настільки видатний, як надміру пихатий, Джуліан вбачає майбутнє компанії у посиленні військової міці завдяки алгоритмам штучного інтелекту, що у вигляді фізичних об’єктів він зміг перенести у реальність. Окрім маніакальності та досить абсурдної тривожності, головною його проблемою залишається відсутність доступу до коду, що здатний продовжити життя його ідеальних солдатів у реальному світі довше за 29 хвилин. Натомість на іншому кінці світу Єва Кім (Ґрета Лі), теперішня очільниця Encom і головна конкурентка Джуліана, відкриває його перша. ЇЇ мета — зцілити світ, як того хотів сам Флінн.
Діллінджер-творець ставить перед своїм творінням задачу — принести код і стерти носійку, але згодом головний контролер перестає думати тільки про директиву. Так досить банальний конфлікт корпоративних інтересів перетворюється у видовищне шоу — і це саме те, чого варто очікувати від франшизи.
Насичений багряний неон майорить перед очима зі швидкістю світлоциклів, які мчать вулицями людного мегаполісу, збиваючи все на своєму шляху. Ні, це не атмосфера ефірного та мрійливого синтсвіту, в яку закохав нас «Спадок» 15 років тому, це його спадщина — індустріальний кіберпанк, жорсткий та безжальний у зіткненні світів та інтересів. Сітка постає так само життєствердно, як і раніше, хоч і перебуває під контролем видатного покоління лиходіїв франшизи, та головним фокусом фільму залишаються пошуки душі й випробування тіла штучноствореної програми в реальному світі під дистопічний електронний індастріал від Nine Inch Nails, що біт за бітом врізається в саме єство подій. Незрівнянний стиль тут важливіший за історію, що починається стрімко й впевнено, але розмиває свої наративні межі у другій половині.
Якщо ви встигли подумати, що концепція «Ареса» змушує забувати, що він — частина того, що ми знаємо під назвою «Трон», то ви сильно помиляєтесь. Стрічка віддає належне попередникам на кожному кроці, хоч і концептуально виходить за її звичні межі. Відсилки, великодки, навіть цілі сцени й персонажі — усе сповнене повагою до свого першоджерела. Чого вартує тільки повернення до оригінальної системи.
Та не все так ідеально, як хотілося б. Невдалі жарти, розмиті межі сюжету та поверхневість теми час від часу змушували хотіти від стрічки більшого. Однак, нечіткий сценарій часто рятувала вдала акторська гра, а стосунки Діллінджера та його матері стали однією з найкращих частин фільму — не дивно, що в момент кульмінації саме їхня сцена стала найемоційнішим моментом.
До слова, саме Діллінджер став частиною феноменального сетапу наступної частини, що продемонструвала блискавична сцена після перших титрів. Та і фінал не забарився — він натякнув на повернення ще більшої кількості улюблених героїв франшизи — колишнього гендиректора Encom та сина Кевіна Флінна — Сема та його подружки ISO-програми Кворри.
Та чи побачить світ «Трон 4»?
Звідки нема вороття
«Трон: Арес отримав 56% на Rotten Tomatoes». «Провальні касові збори фільму склали лише 60 мільйонів доларів». «Продовження, яке ніхто не просив: чому Трон: Арес — відстій».
Такий вигляд мають заголовки усіх головних голлівудських медіа останні тижні.
Чи означає це кінець для кіносерії? Малоймовірно. Варто зазначити, що не тільки ця стрічка страждає на «касову депресію» — великі проєкти від голлівудських студій потерпають від кризи зборів вже давно. Проте «Ареса» звинувачують в блискавичному провалі у шаленому запалі, і попри переважно позитивні оцінки від шанувальників, продовжують таврувати «найгіршим фільмом десятиліття».
Та що більше цікаво — після тижня «Ареса» в прокаті, The Hollywood Reporter, а за ним інші, здавалися б, авторитетні медіа, раптово оголосили про особисту вендетту проти стрічки, розпочавши хвилю гейту із гучними заголовками про кінець франшизи, які інші ЗМІ швидко рознесли по всіх закутках соціальних мереж. Інформація швидко дісталася до упередженої аудиторії, і та без зайвої думки прийняла це за доконаний факт. Та навіть і до цього дивного вкиду існувала велика тенденція заниження репутації фільму блогерами та усілякими аматорськими лідерами думок, яких чи то стрічка так засмутила, чи то їм заплатив хтось.
І як би дивно це не було, їхній план таки працює: через нескінченний потік поганих відгуків, люди, створивши негативне враження про фільм, почали повертати свої квитки, поширювати хейтерські наративи та стали поспішно ховати «Трона».
І тут виникає питання: що відбувається?
І причина, здається, навіть не у стрічці. Проблема в тому, що сучасна кіноаудиторія не тільки не спроможна на базове критичне мислення та формування власної думки, але й навіть не здатна на бодай відвідування кінотеатру та перегляду самих фільмів.
Привид в системі
Людський інтелект та культура стрімголов котяться під три чорти, то, може, вони мають рацію? Можливо, час дати техгігантам показати нам на що насправді здатен штучний інтелект? Бо він вже тут. Питання лиш в тому, в кого ключі.
Encom чи Dillinger Systems — обирати вам. Якщо маєте сміливість.
Зустрінемось по той бік екрану.
End of Line.