ГРА РОКУ 2015 | PlayUA Game Awards

Це був насичений рік. Ми досліджували глибини космосу і закутки пост-ядерного світу. Полювали за легендами і рятували Галактику від древнього космічного зла. Будували міста і облаштовували тюрми. Забивали смачні голи і проходили круті повороти. Нарізали фентезійних почвар і розстрілювали роботів.

Настала пора підбити підсумки, назвавши найкращі ігри року за версією PlayUA. Блокбастери та копійчана дрібнота, екслюзиви і мультиплатформа, сиквели і нові бренди, порти та перевидання — урожай щороку стає все щедрішим, а отже вибирати виявилося не так уже й просто. Палкі суперечки, розтрощені клавіатури і стодецибельні горлання у скайпі — ось якою ціною був створений цей перелік редакційних нагород. Ясна річ, невдоволених не бракуватиме, проте ми запаслися часником, осиковими кілками і вогнетривкими комбінезонами, а заодно й ґрунтовним поясненням, кому і за що від нас дістався префікс „най-“.


Найкращий шутер Halo 5: Guardians

Halo 5: Guardians

Хорошій стрілянці мало бути просто тиром, де цінується твоя влучність. Видовищність, цікаві ситуації, атмосфера повноцінної пригоди та історія, яка надає діям гравця хоч якогось змісту — ці прості речі здатні перетворити  набір перестрілок на щось значно більше. Творці Halo 5: Guardians врахували всю критику після релізу квінтесенції середнячковості четвертої частини і таки змогли створити гру, гідну свого коріння.

Halo 5 схожа на комплексний обід, який втамує  гравецький голод людей із різними вподобаннями. Завсідники мережевих баталій безвилазно сидітимуть у мультиплеєрі, та не про них єдиних дбає серія — самітна кампанія поступається витворам Bungie тільки сюжетом. Навіть кооператив та очевидна побудова під нього багатьох рівнів не завадить з насолодою грати самому. Вороги традиційно викидають неочікуваних коників, просторі мапи все так само вимагають грамотних дій, а збільшення рівня складності все це тільки примножує.

Палки в колеса сприйняття вставляє лише історія. Хоча Джон-117 досі залишається незмінним героєм серії, основною дійовою особою став спартанець Лок та його загін. Втім, як би не було приємно (не плутати з „цікаво“) спостерігати за перетворенням брутального й слухняного військовика на справжнього героя зі серцем, Лок — значно нудніший персонаж, ніж Отаман. Ситуацію міг сповна компенсувати глобальний сюжет, АЄОА — він безсоромно обірваний, що змушує сприймати Guardians не інакше як кількагодинним прологом до Halo 6. Напрочуд майстровитим прологом.

Rainbow 6: Siege

Майже наздогнали: складися обставини дещо по-іншому, звання найкращого шутера дісталося би Rainbow 6: Siege (огляд)— грі не менш розумній та видовищній. Попри повний перехід у мультиплеєр, гра жодним чином не втратила основної ознаки серії — критичного наголосу на тактиці і продуманості. Спершу ретельний план, тоді блискавичне його виконання. Перша-ліпша помилка — часто зроблена до, а не під час активної фази матчу — миттєво обертається провалом усього завдання.

Дивує те, що з очевидним наративним потенціалом Ubisoft не подбала про хоч якийсь самітний режим. Тутешні оперативники не просто різняться зовнішністю та спорядженням, біографії та ролики так і розбурхують уяву самостійно доповнити характери персонажів… але окрім вас ніхто цього не робитиме. Грі плювати на любителів самітних кампаній, так само, як і на звичну публіку мультиплеєрних шутерів. Бо у, скажiмо, CS:GO чи COD кожен гравець є повноцінною бойовою одиницею і за належного вміння сам розвалить команду суперника. У Rainbow 6: Siege кожен гравець команди є саме гравцем команди, мало що вартим наодинці. Тому без гурту друзів (і бубна, щоби закликати духів швидкого з’єднання зі серверами) у цій грі ловити нічого.


Найкращий екшн Batman: Arkham Knight

Batman: Arkham Knight

Сефтон Гілл і компанія влаштували гучне прощання з Бетменом (огляд). Не просто змайструвати ще масштабнішу і красивішу гру, попутно присмачивши її кількома нововведеннями, а зробити так, аби всі подальші ігри про Бетмена були заздалегідь гіршими — ось чого хотіли британці. Для цього вони заготували потужний арсенал: відполірований до блиску котячих кутасиків ігролад (з урахуванням зауважень до попередніх ігор), найкраще втілення Ґотема з усіх наявних, похмуру історію та просто космічну режисуру.

І бетмобіль, куди ж без нього. Rocksteady вперто вичікували слушної нагоди, коли техногології не змушуватимуть їх обирати між необхідним для транспорту простором та деталізацією міста. Автівка фактично стала повноцінним ігровим персонажем — для неї заготували свої побічні завдання, головоломки, босів і навіть стелс-фрагменти. А якщо захочеться перепочити від хвацьких погонь, дещо нудних перестрілок у “танковому” режимі чи парного випробування кмітливості, бетмобіль може підсобити у бою навкулачки.

За винятком появи залізного друга, ігроладні стовпи залишилися незмінними — бійки, стелс і загадки. Здавалося би, наїлися вже цього вдосталь, та розробники укотре вміло жонглюють механіками, щоразу змінюючи правила гри. Регулярні поповнення у ворожих лавах змусять забути про фразу “двокнопкова боївка”, а нові фокуси відучуватимуть від давніх звичок у „стелсових“ сценах. Тут і криється важлива особливість, яку Rocksteady з кожною грою відпрацьовують все краще — надаючи гравцеві широкий арсенал прийомів і засобів, його слід зробити справді потрібним. Кожен ґаджет, прийом чи особливість інтер’єру завдяки грамотному дизайнові не відправляється в утиль відразу після появи/представлення, а залишається актуальним аж до кінця гри.

Bloodborne

Майже наздогнали: попри суттєві відмінності у бойовій системі, Bloodborne надто вже міцно пов’язана з Dark Souls. Справа тут не лише у спільному творцеві, ідеології ігроладної чесності та подібному підході до планування рівнів.  Наріжним каменем DS були дослідження світу та історія, котру розказували за допомогою не стільки персонажів, скільки предметів та місцин. Друге і третє дно, заховані під товстим шаром продуманої боївки, котра відтягувала на себе основну увагу гравця. Bloodborne зробила поступ у всіх трьох аспектах: гравця вчили грати від атаки, опановувати нову зброю і долати багатоступеневих босів; моторошний і водночас прекрасний Ярнам скидався на еротичний сон Тіма Бертона, а в його стінах заховані були нові таємниці та історії, страшні та зворушливі. Та тільки крок цей виявився не таким уже й широким.

Стосовно Metal Gear Solid 5: The Phantom Pain, то попри всі ігроладні принади її не виходить вважати повноцінною грою. Футбольні матчі не оцінюють за станом поля, характеристиками м’яча і кількістю шипів на бутсах — так само ігрова частина The Phantom Pain є хай і важливим, але ніяк не ключовим складником останнього витвору Коджіми.  Як і більшість своїх персонажів, TPP — інвалід, скалічений першими трьома словами у заголовку. Але про це пізніше.


Найкраща пригодницька гра Life is Strange

Life is Strange

За останні кілька років епізодичні ігри відверто пооскомили зуби. Ми звикли до їхніх правил, звикли до абсолютного фальшу виборів/наслідків, звикли до відсутності будь-яких спроб оживити декорації.

Life is Strange (огляд) пощастило уникнути всього вищезгаданого. А рецепт був доволі простий — відчепити від гравця повідок, дозволити йому вільно блукати локацією та використовувати часову суперсилу. І заради всього святого, дозволити зупинитися — і гравцеві, і персонажеві — посидіти під деревом, побринькати на гітарі чи зайву хвильку поніжитися під ковдрою. А куди квапитися, якщо ти легко можеш повернути час назад?

Такі опціональні дрібнички є ключовими засобом оживлення гри. У Dontnod Entertainment працюють навіжені художники — їм не під силу створити повноцінну симуляцію, тому вони обходяться ось такими побутовими замальовками, малюнками/постерами і щоденником головної героїні.

До честі розробників, вони не забули, що за гучною фразою “інтерактивне кіно” все одно повинна ховатися гра. Life is Strange не обділена ігроладом і чергує його залежно від потреб історії. Треба зробити турне локацією і показати якісь цікавинки — знайдіть-но кілька пляшок, інгредієнти для страви тощо. Треба сховатися від чужих очей — ось вам простенький, але прозорий стелс. А іншої миті, коли поради питати нема в кого, доведеться самому пограти в детектива.

Ну і врешті залишається найголовніше — історія. Головна героїня недарма носить прізвище Ґолдена із «Ловця у житі», адже Life is Strange лише в другу чергу є підлітковим детективом з кількома краплями фантастики. Передусім це проста і щира історія дорослішання, котрих так мало, і котрих так бракує серед ігор.

Her Story

Майже наздогнали: інша детективна гра, Her Story (огляд) від мозкограя Сема Барлоу, також стала жанровим вибухом. Простий принцип роботи з пошуковиком став потужним інструментом для розповіді — роздробивши на кавалки і без того заплутану історію чотирьох жінок, Барлоу змушує гравця перевтілитися у слідчого. Уважно слухати, виловлювати ключові слова і складати частинки головоломки в єдине ціле. На відміну від інших детективних пригод, тут нема записника з конспектом ключових деталей, нема внутрішнього голосу, який би промовляв гравцеві найголовніше, нема підказок, нема запасних варіантів та якогось провідного стрижня. За відсутності будь-яких інших елементів, Her Story дає гравцям новий контент лише в якості винагороди за уважність та кмітливість.

Дует Сема Барлоу та Віви Сайферт подарував нам гру, котра вимагає від гравця значно більше, аніж дає йому натомість, котра встановлює нову планку якості поміж інтерактивних детективів і котра дарує невимовну насолоду від розуміння. АЄОА:  при всій новизні вражень, оригінальності концепції та художній цінності цей трюк вдруге не спрацює. Her Story йде за лаштунки з гордо піднятою головою, знаючи про свою унікальність та неможливість залишити спадок для жанру.


Найкраща спортивна гра Rocket League

Rocket League

Спортивні ігри — жертви демонічного колообігу з критичним мінімумом розвитку. Власне, тому й минулого року ця номінація пішла лісом. Та у липні цього року стався справжнісінький вибух, який з плином часу тільки набирав масштабів. Ім’я йому — Rocket League (огляд).

З другої спроби компанія Psyonix показала: футбол радіокерованими машинками — це цікаво, видовищно і весело. Власне, як і звичні футбол/футзал. Плюс на манір реального спорту, за зовнішньою простотою правил ховається маса тонкощів. Опановуєш їх — краще граєш, ігноруєш — все одно отримуєш задоволення. Мала тривалість матчів і скажена динаміка не перетворюють поразки у щось критичне. Програв? Ну то й що? Нумо ще одну катку!

Rocket League занадто продумана, щоби зватися аркадою. З іншого боку, до симулятора їй теж далеко — гра по вінця напакована адреналіном та здоровою ідіотією. Rocket League вміло балансує на межі: поєднує футбольний кістяк і гонкові м’язи, дико проста в опануванні та водночас дає простір для майстерності, однаково приваблива, як для прихильників футболу, так і скептиків копанки (а причина одна: новий ігровий досвід та небувала видовищність). До всього RL  лише за місяць з часу релізу була задекларована кіберспортивною дисципліною.

Здавалося, почивай собі на лаврах і стабільно продавай нові машинки/косметику, але розвиток гри не обмежився пачкою DLC та налагодженням серверів. Рейтингова система, мутатори, нові мапи та режими гри — яскраве життя Rocket League ще тільки починається.

NBA 2K16

Майже наздогнали: та все ті ж обличчя, NBA 2K16 і Football Manager 2016. Залишившись без гідної конкуренції, уже вкотре представники цих серій змагаються винятково зі своїми попередниками, намагаючись не втратити любов давніх прихильників та полонити нові ґеймерські серця. Щоправда, баскетбольний симулятор мав цього року змогу виділитися завдяки сюжетній кампанії пера Спайка Лі, та якось воно… З одного боку, є повноцінна спортивна драма і кіношність, але реальної взаємодії зі самою грою нема — ось тут вам звичайні матчі, а онде окремо ролики. Хай там як, в ігровому плані NBA 2K16  не падає лицем у багно — стрибати через голову може їм не вдається, та все одно ніхто інший не сягає так високо.


Найкраща гонкова гра DIRT Rally

DIRT Rally

Навіть якби DiRT Rally (запис стріму) не встигла покинути дочасний доступ до кінця року, вона все одно би заслуговувала опинитися в призерах. У Codemasters вирішили грати по-чесному — прибрати непотріб типу Кена Блока і нав’язливих шоу-елементів, перелопатити фізику і повернутися до першоджерела, брудного і безжалісного раллі. Гра хоч і не містить у заголовку імені Коліна МакРея, є повноправною наступницею його іменної серії. Втім, річ не лише у поверненні до основ. DiRT Rally, як і роботи Polyphony Digital — це кристалізована любов до автомобілів.

Замість глянцю, передової картинки і захопливого автопарку, англійці зосередилися на максимально реалістичній поведінці кожного авто. Ба більше, за табличкою з технічними характеристиками ховається справжній характер машини — ви ніколи не сплутаєте податливого малюка Mini Cooper S, гарматне ядро під назвою Peugeot 205 чи Lancia Stratos, яка неймовірно прагне вас убити. Та познайомившись зі сталевим другом, так само слід пізнавати і траси — кожна географічна зона має свої особливості й типи поверхні.

DiRT Rally страшенно вимоглива, але разом із тим щедра на винагороди. Як і годиться, новий контент — не подарунок за красиві оченята. Його слід здобувати у борні з часом, трасою, автомобілем, кривизною власних рук і страхом. Хочете придбати швидше авто і побачити нові траси та регіони? Вчіться, думайте, вдосконалюйтесь. Поміряйтеся силами з іншими водіями врешті-решт — хоча розробники подбали про любителів мережевих сутичок у реальному часі,  пріоритетним є все ж асинхронний мультиплеєр, який у щоденних, щотижневих та щомісячних (от уже де справжнє випробування на витривалість) заїздах зіставляє результати тисяч учасників.

До всього, гра стала компромісним варіантом для любителів як аркадних перегонів, так і серйозних симуляторів. Гнучкі налаштування дозволяють однаково довести гру до стану „сів-поїхав“ чи висипати вам на голову десятки повзунків, котрі цілковито змінять поведінку обраного авто. У яку крайність не вдаряйся, це змінить лише глибину басейну, а вчитися плавати, чи то пак їздити, все одно доведеться самому. Так само як і пізнавати насолоду від чисто пройденої „шпильки“ чи поліпшенню результату на 0,03. І це безцінно.

Forza Motorsport 6

Майже наздогнали: цьогоріч на різних платформах шанувальників перегонів тішили також Project CARS (огляд) і Forza Motorsport 6. Кожна з них — лискуча і напакована контентом гра з ухилом у симуляторність. Кожна хоче бути Gran Turismo… і ясна річ, не може. якщо й шукати аналогії, то найдоречнішою буде серія Grid — от де злилися воєдино яскрава аркада і ґрунтовний симулятор. Втім, FM6 рятує її освітній аспект — гра напрочуд інформативна в царині автоспорту, а залучення Річарда Геммонда і Капітана Повільного Джеймса Мея тільки додало грі презентабельності. Project CARS натомість відпрацьовує свою програму погодніми ефектами і доладною фізикою — хоча це не рятує від сумбурного режиму кар’єри та невиразності, штучності автомобілів.

Та серед претендентів затесалася і Assetto Corsa — хоча вона і кишить баґами, містить вкрай мало всього та ніколи не чула слова „баланс“. Гра від маленької компанії італійських автолюбителів виявила значно більше пристрасті та фанатичного відтворення правдоподібних авто, ніж її грошовитіші конкуренти. Машини, як у випадку з DiRТ Rally, є не просто втіленням числових значеннях ТТХ, вони мають норов і по-різному реагують на дії гравця. Ув Asetto Corsa приємно просто кермувати — от тільки довівши до блиску цей компонент, розробники заплющили очі на решту.


Найкраща стратегія StarCraft II: Legacy of the Void

StarCraft II: Legacy of the Void

2015-ий приніс зі собою товстий оберемок стратегій, що й дозволило повернути відповідну номінацію у наш перелік. Та якщо придивитися, то серед цьогорічних релізів не знайшлося нікого, хто би на рівних зміг потягатися зі StarCraft II: Legacy of the Void (огляд). Хай номінально вона є лише штучно роздутою третиною повноцінної гри, хай колись захоплива історія скотилася до коміксової боротьби бобра з вівсом і втонула у колодязі нестримної пафосності — StarCraft досі залишається ігроладно найкращою стратегією в реальному часі.

Власне кажучи, позбав цю гру історії — вона особливо нічого не втратила би. Смачний плювок у бік досягнень попередніх частин, до нестями нудний Артаніс, з яким доведеться провести купу годин, і люто, безбожно вогнецицькатий зіпсований фінал. Ну а чого ви хотіли від автора горезвісного сценарію Diablo III?

Про все забуваєш, щойно розпочинається чергове завдання. У найкращих своїх традиціях Blizzard зробили кожен рівень унікальним — регулярно вручають нові одиниці та змінюють правила гри. Скажи хтось років 10 тому, що кампанія в RTS буде однаково різноманітною та видовищною — навряд чи би хто повірив. Та розробники укотре вчинили маленьке диво.

Утім, кампанія — це лише верхівка айсберга. Щойно закінчиться останній сінематик, настане пора по-справжньому знайомитися з грою. І що приємно, розробники вже подбали про нову публіку, яка хотіла би завести тісні взаємини з легендарним мультиплеєром, але боїться, бо не знає як. Туторіали, навчальні стріми, режим архонта, ліги новачків тощо — є з чого почати.

StarCraft II: Legacy of the Void — це розкішний бенкет, влаштований Blizzard для неофітів та ветеранів зі стравами на кожен смак. І справа тут не лише у багатстві наповнення, а й у якості приготування— такої смакоти зараз більше не готує ніхто. (літерал)

Prison Architect

Майже наздогнали: після трьох років обтесування у дочасному доступі, Prison Architect нарешті сягнула необхідної доладності. Кращого симулятора пенітенціарного закладу годі й бажати — гра надає вам просто тонну інструментів для творчості. Хочете побудувати справжній концтабір зі щоденними тортурами і атмосферою постійного жаху? Нема проблем! Бажаєте випробувати гуманний підхід і побудувати камери, розкішніші за студентські гуртожитки? Уперед, але не скигліть, коли хтось із новоприбулих рецидивістів закатає вам бунт. Prison Architect не соромиться вивалювати на гравця тонну турбот відразу: будівництво, електрифікацію, охорону території тощо. А що державний бюджет худне швидко, то відразу слід подбати про прибутковість вашого закладу. Погодьтеся, „робітнича колонія“ звучить краще, ніж просто „тюрма“.

До всього, Prison Architect — невичерпна криниця історій. На кожного мальованого чоловічка у вас є особова справа із часто кумедними чи трагічними подробицями біографії. І не менш цікаво дивитися, як характер деформується у горнилі пенітенціарної системи. Як миршавий бібліотекар ріже посеред ночі своїх співкамерників-ґвалтівників. Як довічно ув’язнений бавиться зі сторожовим псом. Як „зелені“ охоронці влаштували масовий розстріл у їдальні. А свіже оновлення, присвячене жіночим тюрмам, тільки збагатить можливі варіанти подій.


Найкраща RPG Pillars of Eternity

Pillars of Eternity

Pillars of Eternity (огляд) — гра, створена майстровитими лукавцями. У своїх зверненнях під час грошозбору працівники Obsidian обіцяли людям продовжити славні традиції ролівок на Infinity Engine, а на ділі викотили неймовірно сучасну за змістом гру. Обіцяли вгамувати приступи зеленотравності затятих D&D-шників, а насправді послали старі системи під три чорти. Обіцяли епічність, гідну титулу Baldur’s Gate 3, а подарували нам чудесну, порівняно камерну історію про пізнання себе. І справді, зовні Pillars of Eternity скидається на відвертий привіт із минулого: ледь не ідентичні курсори, кнопки для зміни формації партії, майже нерухомі НІПи, плоскі задники ручної роботи, бій у псевдореальному часі з можливістю тактичної паузи… Ліки від ностальгії, кажете? Дідька лисого!

Вдало замаскувавшись на втіху грошодавцям, дизайнерський геній Джоша Соєра дав жанрові смачного копняка. Традиційні білди і архетипи, залежність ефективності персонажа від рівня розвитку ключової характеристики — усе пішло на звалище. Тоді як недолугі екшонороби відсікають систему розвитку, паралельно спрощуючи все підряд, автори РоЕ дозволили гравцям експериментувати зі своїми персонажами, не здавши складності ігрових систем. Тупі маги, варвари-інтеліґенти, м’якотілі, але спритні паладини зі зародковим кретинізмом, синдромом Турета і клептоманією — творіть, кого забажаєте. Гра хоч і не припинить ставити вам палиці в колеса, та завдяки кмітливості і спостережливості вам завжди вдасться знайти альтернативне рішення. Хоча ніхто не забороняє влаштувати ворогам багряне омовіння за кожної нагоди,  безкровне проходження часто є вигіднішим і цікавішим варіантом.

Проте істинною окрасою є не докладний редактор персонажа і не продумана та водночас вимоглива боївка, а історія. У своїх мандрах і регулярних пошуках пригод на гузно ви швидко переконаєтеся, що Еора — жорстокий, а часто і моторошний край. Чим далі в ліс, тим важчі вибори перед вами поставатимуть і тим ретельніше слід буде добирати слова — як і годиться в іграх Кріса Авеллона, необхідно завжди думати, не лише що, а і як сказати. Зрештою, через порпання у чужих головах і душах, через діставання скелетів зі шаф своїх товаришів, через причетність до часто жахливих діянь, Pillars of Eternity говорить з нами про важливі, інтимні речі. Майже як Planescape: Torment. Майже.

Shadowrun: Hong Kong

Майже наздогнали: третя гра у відродженій серії ролівок,  Shadowrun: Hong Kong, здавалося, буде приреченою після тріумфальної ходи Dragonfall.  Ігролад ігроладом, але переплюнути „берлінський“ сюжет, лискучі тексти та персонажів (особливо, Ґлорію) скидалося на непосильне завдання. Та все ж Harebrained Schemes змогли довести, що роблять повноцінні сиквели, а не окремі модулі з новими пригодами.

Shadowrun: Hong Kong попри зовні знайому механіку, нарешті позбавив боївку основних милиць (зокрема, шаман нарешті став життєздатним класом) і докорінно змінив кіберпростір. Та ключові досягнення знову ж таки криються в текстах і персонажах. Неймовірним чином, описові тексти та діалоги блищать яскравіше, ніж у попередниць, а на зміну Ґлорії виставили відразу двох убивчо колоритних персонажів. Shadowrun продовжує давати волю вербальним можливостям вашого персонажа: домовитися чи погрожувати, образити чи улещуватися — якщо обставини розмови дозволяють існування певної репліки, гра не позбавить вас можливості її озвучити. Ледь не кожен квест можна пройти з чистими руками і брудним язиком — аби вам лишень дозволяли знання та красномовність.

Раз так усе чудово, то чому ж ця гра не на першому місці? Усе просто: прекрасні тексти і персонажі стали елементами хай і традиційно цікавої, проте все ж передбачуваної та рівномірної історії. Dragonfall підкупала передусім саме філігранністю композиції, динамікою та різкими поворотами сюжету. S:HK не те, що перевершити, навіть досягнути цієї планки не змогла — інтриги тут не завезли і вже до половини всього шляху видно кінцевий маршрут наших пригод.


Найкраще доповнення The Witcher 3: Hearts of Stone

The Witcher 3: Hearts of Stone

Ув океані завантажуваних приємнощів, де зграями плавають платні предмети чи скіни, ніколи не бракуватиме м’ясистих доповнень на кілька вечорів. Цей рік видався щедрим на високоякісні аддони, однак «Кам’яні серця» з-поміж інших виділяє простий факт: доповнення вийшло кращим за „ванільну“ гру. Під маскою кількагодинного ланцюжка квестів заховалася історія, ідеологічно найближча до творів Сапковського — казка, химерно викручена навиворіт. Традиційний кістяк із „виконання трьох бажань“ дозволив розробникам радикально змінювати декорації, ігрові ситуації та тон оповіді, поступово переходячи від безтурботного сільського весілля до пронизливої сімейної драми, а від неї — до похмурої розв’язки (або не дуже похмурої, котра зате виставляє Ґеральта клінічним йолопом). Iсторія Ольґерда фон Евереца, котру гравець поступово пізнає у своїх нових пригодах, тішить бодай тим, що безсмертний козак не вдається до скиглення і дешевих відмазок, не уникає відповідальності за скоєне та не хоче ховатися від себе теперішнього.

До всього, доповнення має в собі одну з найкращих інтимних сцен у іграх (і вже точно найкращу на теренах третього «Відьмака»). Вона наївна, незграбна і разом з тим до нестями щира та жива. Обставини, зачин і пояснення відсутності цих взаємин у основній грі — все переплетено настільки органічно, що це вже не порання задля привернення аудиторії, а справді доречна еротика. Утім, неуважні та особливо поспішні гравці ризикують цього не побачити. Власне, як і доброї половини «Кам’яних сердець» — розробники не поскупилися на чимало опціонального вмісту. Винагородою за терплячість та ретельне проходження стануть як і дрібнички на кшталт мапи скарбів, темних окулярів давнього знайомця чи відомості про Ольґерда з дружиною, так і додаткова кінцівка.

На тлі цих переваг ігроладні доповнення і поліпшення, на кшталт різьблення рун, нових локацій/потвор/предметів, яскравих сутичок із босами та поліпшеного часування реплік вже не надто суттєві. «Кам’яні серця»  — зразкове доповнення, щедре на вміст. Ще якби була можливість запустити його без придбання основної гри — взагалі було би все розкішно.

GTA Online: Heists

Майже наздогнали: десь на рівних трималися два великі мережеві доповнення, які змогли вдихнути нове життя у свої базові ігри — GTA Online: Heists i Destiny: The Taken King. І якщо ММО-шутер від Bungie після перевтілення став саме такою грою, яку всі чекали від самого початку, то Rockstar зробили рішучий крок уперед у царині кооперативу загалом. Грабункові місії — це не лише феєрія кінематографічності, а й серйозна перевірка на злагодженість. Стараннями дизайнерів, кожен член банди має свої обов’язки, часто на іншому кінці мапи. А навіть якщо потреба і зібрала вашу партію докупи, то все одно, хтось займатиметься кермуванням, хтось усуватиме переслідувачів, а третій тим часом ламатиме електронну систему захисту в окремій міні-грі. З випадковими партійцями шанс на успіх хоч і трішки більший, ніж нульовий  є, посмакувати всіх тонкощів навряд чи вийде. Зате з гуртом друзів буде вам і планування, і панічні верески, і згорання від невдач, і насолода від вдало проверненої операції.


Найкраще перевидання Divinity: Original Sin — Enhanced Edition

Divinity: Original Sin — Enhanced Edition

Перевидання — поняття узагальнювальне. Під цим словом сховаються і підтягнуті HD-ремастери, і старі проекти з повністю осучасненою графікою, і найповніші версії порівняно недавніх як із косметичними, так і ґеймплейними приємнощами. У цьогорічному розмаїтті перевидань на кожен смак визначити призера було просто — поліпшене видання Divinity: Original Sin (огляд) просто чавить конкурентів обсягами своїх, перепрошую за тавтологію, поліпшень. Здавалося, тільки рік минув, команда у поті чола працює над сиквелом, але ж ні — ось вам докорінно перелопачена гра. На дрібниці типу оновлених візуальних ефектів навіть зважати не хочеться. Інша річ — історія та квести. Левова частка всіх текстів була переписана, сюжет розжився новою магістральною гілкою та кінцівкою, а всі без винятку діалоги отримали повне озвучення.

Подбали бельгійці і про тих, хто тактичну боївку цінував більше за історію та дослідження. Крім звичного балансування складності гра отримала два нові режими: один суттєво знижував складність боїв, аби не відволікати гравців від власне квестів, інший повністю змінював набори ворогів (окремі почвари з’явилися лиш у перевиданні) та надавав їм нових трюків — випробовуйте свого внутрішнього полководця по саме „не можу“.

Ну а хорошим завершенням переліку нововведень стала підтримка ґеймпада з можливістю миттєвої активації кооперативу на одному пристрої. Неважливо, граєте ви на ПК чи на консолі — друг/дівчина/дружина/родич можуть доєднатися до вас так само швидко, як і знову залишити у грі самого. Втім, це радше так, наслідки портування гри на консолі. Власне, просте перенесення гри вже було би достатнім для зриву овацій вдруге, але студія Larian не полінувалася витратити ще сотні годин, аби надати достатньо причини заново пройти цю чудесну гру.

Homeworld: Remastered Collection

Майже наздогнали: як би не вищав від радості Юра стосовно перевидання Resident Evil, справді еталонні зразки осучаснення ігрової класики — це Oddworld: New’n’Tasty (минулорічна лауреатка в цій номінації) i Homeworld: Remastered Collection. Ігроладно класика такого калібру не те що не старіє, а й запросто може дати фору сучасним цяцькам. Тому завдання реконструкторів просте — попрацювати над новою графікою та любовно, до найменшої дрібнички відтворити ґеймплей оригіналу. Втім, у таких випадках справа дуже рідко виходить за межі ретельного відтворення оригіналу . Так безпечніше. Нікому ж не хочеться бачити, як із його колись улюбленої гри зробили MGS: Twin Snakes, чи не так?


Найбільше розчарування Metal Gear Solid V: The Phantom Pain

Metal Gear Solid V: The Phantom Pain

Як би не нуртувала коричнева субстанція при згадці ПК-порту Batman: Arkham Knight і безпрецедентного вилучення гри з крамниці Steam — це все ж закономірність, зважаючи на команду з дванадцяти портувальників та їхнє портфоліо (порт Borderlands 2 на PSVita був ще гірший, ніж у Кажана). Інша річ — підступний удар на ймення Metal Gear Solid V: The Phantom Pain. Бо ця гра є чим завгодно, лише не MGS.

Новий формат ігроладу — це, звісно, добре. Вагон і возик тонкощів а-ля розмокання коробки під дощем, сморід від немитості тощо — взагалі все супер! Але стривайте… де історія? Де ролики по півгодини? Де нормальна режисура, хто запросив цього оператора-епілептика? Де Біґ Бос? Де злободенні теми? Чому Оцелот раптово став ледь не молочним братом Снейка, а Міллер — кінченим нацистом? Чому сцена з попелом, якою здалося би гру починати, стоїть ледь не наприкінці? Кількість отаких „чому“ і „де“ зростає з кожною хвилиною перебування у грі, а під кінець впирається у шоколадне око, виставлене розробниками. „Ми тебе любимо, ти наш герой, Снейк живе в тобі і в кожному з наших фанів“, — непрямим текстом кажуть нам, але смороду це не усуває. Нема ніякого заключного розділу, який усе розставить на місцях і покаже перетворення Біґ Боса з героя в лиходія. Забудьте, це все фікція.

Так, гіркоту обману розбавляє відполірований ігролад, але навіть і тут не все гладенько. Місії ручної роботи, якими так славиться серія, зникли начисто. Замість них — постійне „дістанься-впізнай-забери-вбий“, поза сотню разів. Стелс, найцікавіший компонент гри, списаний в утиль, бо статистиці наплювати на кількість трупів — важливі лише швидкість та непомітність. „Годинне випасання трьох з половиною ворогів — це для лохів“, — підморгує тобі гра, дозволяючи класти ворогів пачками з танка чи снайперки. Ну а що такого? Найголовніше, що вороги не бачать. Показувати середнього пальця найцікавішому компонентові ігроладу — ви серйозно?

Найсмішніше те, що платна демо-версія гри, Ground Zeroes, якраз має все те, чого бракує The Phantom Pain, щоби гідно носити MGS у назві. Тому якщо вам хочеться пізнати Metal Gear Solid, придбайте краще її. А ТРР — це так, лискуча стелс-пісочниця, не більше.

Batman: Arkham Knight

Майже наздогнали: уже 12 згаданих портувальників, а також функціонери Warner Brothers, котрі доручили їм таку відповідальну справу.


Найкраще музоформлення The Witcher 3: Wild Hunt

The Witcher 3: Wild Hunt

Те, як гра звучить, часто є важливішим за її зовнішній вигляд. Доладне музичне оформлення підсилює і збагачує враження від гри, а подекуди створює левову частку атмосфери. До всього, якщо музика вкарбовується у пам’ять, то і сама гра буде частим та приємним спогадом. Цьогоріч вистачало гідних саундтреків, щоправда Volume та Ori and the Blind Forest при загальній красі своїх композицій усе ж активно форсували свою головну тему. Майк От створив для енергійної Rocket League аналогічний саундтрек, самотужки обскакавши цілу зграю електронників, котрі працювали над музикою OlliOlli 2.  Pillars of Eternity, Bloodborne, Undertale і особливо Shadowrun: Hong Kong — кожна з цих ігор отримала потужне музичне оформлення, яке хоч і не має особливо виразних „шляґерів“, пречудово працює на загальне сприйняття.

Та все ж дотягнутися до Марчіна Пшибиловича цього року було нереально — «Відьмак 3» (огляд) силами цього композитора (а заодно і всіх причетних виконавців) отримав неперевершений саундтрек. Після невиразних композицій другої частини, мелодії «Дикого Гону» — суцільна насолода. Повернувшись до суміші фольклорних мотивів та оркестрової потужності, Пшибилович і компанія не перестають тішити — начебто кожна композиція тримається в межах загального стилю, однак мелодіям вистачає інструментальної різноманітності та інтонаційного багатства, щоби впізнавати їх з перших нот.

У музиці криється найбільше джерело чарів гри. Мотиви на кшталт «Блукача», «Соловейка» чи «Полів Ард Скеліґе» зачаровують — хочеться мандрувати годинами, аби тільки не стихали ці прекрасні звуки. Поряд із цим, коли доходить до сутички, то музику враз прикрашає агресивний жіночий вокал. Щойно заграє білоруська «Старожа» чи особливо «Сталь для людей» з украпленнями українських народних наспівів — і кров закипає незгірш від отих ваших RULES OF NATURE. Що й казати про славнозвісну «Вовчу заметіль», виконання якої — напевно, одна з найбільш пам’ятних сцен не лише «Відьмака 3», а й усіх цьогорічних ігор загалом.

Life is Strange

Майже наздогнали: от власне, що ніхто. Так,  саундтрек Life is Strange справляє анітрохи не гірше враження, але як можна ліцензовану музику ставити в один ряд з оригінальними композиціями? («Старожа» не рахується)


ГРА РОКУ

Вартісні ігри, так само як фільми чи книги, насправді починаються у мить свого закінчення. Фрагменти побачених образів, вчинених дій, власних вражень та емоцій від проходження починають складатися у цілісну картину того, що мали намір з нами зробити автори.

Гра року — це необов’язково найбільша чи найдорожча гра; необов’язково та гра, за якою проведено найбільше часу. Це передусім та гра, про яку не лише говорять, а й обговорюють. Гра, яка залишає після себе якнайбільше яскравих емоцій. Гра, яка вдаряє у різні точки, хочемо ми того чи ні. Історія, довершена на рівні як і теми, так ідеї.

Undertale, звісно, виявилася громом серед ясного неба. Такі ігри трапляються раз на п’ятирічку, та й то не кожну. Культурний феномен усієї індустрії, готовий пачками плавити мізки  і ламати звичні ґеймерські стереотипи — інакше й не скажеш.

Але все ж називатися грою року заслуговує Life is Strange. Проста і щира, вона перевершила найсміливіші сподівання, заодно вливши свіже вино у міхи інтерактивного кіно. Це не розповідь про рожевеньких дівчаток (замініть їх на хлопців, історія все одно працюватиме), не хронофантастика (суперсила зрештою повністю переростає у метафору) і навіть детектив є лише локомотивом для підбиття підсумків усього показаного і розказаного. Це історія дорослішання, шляху від невизначеності до рішучого фінального вибору, від безтурботності до безпорадності від зіткнення зі смертю. Шляху до сакрального і прекрасного моменту втрати невинності, як казав один із персонажів. Своїм п’ятим епізодом Life is Strange чітко розмежовує серіальну публіку, яким дай лише прогнати стандартний хронометраж і подивитися кінцівку, та тих, хто грав за правилами самої гри — сидів зайвий раз під деревом, перемотував час за кожної нагоди і шукав ачівки хороші кадри для свого фотоальбому. Саме тоді Life is Strange дарує максимум емоцій. Саме тоді вона відкриває вам всі свої таємниці. Саме тоді Life is Strange розпочинається після фінальних титрів.


Ну от і все, можна зітхнути з полегшенням. Якщо ви вже встигли переглянути відеоверсію, то можете спокійно залишити свій коментар, а якщо ні — ану бігом клацайте на видиво, наприкінці якого вас чекає приємна несподіванка.

Гарного вам грання у 2016-му, що би ви собі не надбали — а крутих речей ой не бракуватиме!


Приєднуйтесь! Ще більше коротких, але цікавих новин в нашій групі VK: vk.com/playua


Вам це може сподобатись

Приєднуйся до обговорення →
  • Andrey

    Найкраща стратегія StarCraft II: Legacy of the Void? Ви чого на Новий Рік об’їлися – яким чином цей виплодок хворої уяви Метцена можна вважати стратегією року?

    • jaguar_arx

      Ти, щось маєш проти старкрафту, жалюгідна подоба людини, що навчилась писати і читати?

      • Andrey

        Уяви собі маю – і на відміну від тебе маю повне право називати це “творіння” тим чим воно являється. Бо на відміну від тебе в мене досвід роботи у геймдеві і у Бліззард (Версальський офіс) у тому ж числі. Коли сейлс менеджер (замість професійного сценариста) сідає писати сюжет до закінчення культового чогось – то і виходить та ….., якою є StarCraft II: Legacy of the Void. А по-друге я називаю …. саме StarCraft II: Legacy of the Void, а не першу трилогію бро

        • jaguar_arx

          Пффф. Сценарій не найкращий, але й не найгірший. Якщо для тебе стратегія – це тільки сюжет, то ти живеш явно в якійсь іншій реальності. В тотал-ворах он, які дехто тут називає кращою серією стратегій, сюжету взагалі нафіг немає і нічого, їм це не заважає
          :)

          • Andrey

            Причому тут тотал-вори – це абсолютно інший стиль стратегій, лол. З усіх частин старкрафту – ця найгірша. В тому числі мультиплеєр – який остаточно зробили для казуальних задротів (особливо з масою “спелів” і автоматичним збором ресурсів)

          • jaguar_arx

            Тю. Час диктує свої умови. Деякі “гравці” он ще й під оглядом гри жалілись, що туторіалу для новачків немає і гра занадто складна. А ти тут розповідаєш, що гра занадто оказуалена. Якщо б блізарди б схотіли поховати гру, то вони б тебе послухали і не оказувалювали б її. :) Але на щастя в блізах працюють розумні менеджери і директори.

          • Andrey

            Отут 100% – що у Бліззах вже останні 4 роки “працюють” лише менеджери і директори. А потрібно було навпаки

          • jaguar_arx

            Гра все одно чудова, а ти можеш вважати що тобі заманеться :)

          • Andrey

            Ну на тому і порішили. Кожному своє

          • Andrey

            StarCraft II: Legacy of the Void така ж RTS як Відьмак 3 – RPG. Та ж – справжня гра року Pillars of Eternity заставляє більше думати ніж тоси + к

          • Tpocik M

            Невже грою можна назвати тільки ту гру, яка заставляє думати? Хоча в кого я питаю… ви ж “маєте досвіт роботи в геймдеві”, а тому ви краще знаєте що краще… а ми, наївні просто ведемося на брехню розробників на кшталт тої що StarCraft II: Legacy of the Void це RTS, а Відьмак 3 – RPG… довірливі ми юзери…

          • Андрій

            сюжет на 3+ але total war хуже ніж старкрафт

          • jaguar_arx

            Андрію, ти здається помилився :) Якщо подивишся уважніше на мій коментар, то він є відповіддю на коментар Andrey , а не на твій.

        • Андрій

          в принципі якщо ти маєш на увазі, саме сюжет старкрафта, історію, персонажів байдуже. З цим я можу погодитись! Але вибиралась гра не тільки за компанією ай за мультиплеєрну частину і за інші фактори так, що в цьому конкурентів у блізів нема.

        • Oleksandr

          Надто Ви вже намагаєтесь піднести свою думку до рівня авторитетної через певний непідтверджений досвід роботи. А те, що, ймовірно, саме професійна деформація не дає Вам тверезо поглянути на ту чи іншу гру геть не враховуєте. Ви стежите не за фільмом, а за тим, як в ньому виставлене світло. Дилетантська спроба надання цінності своїм аргументам.

          • Andrey

            Дилетантська спроба завернути “гівно” у фантик

    • jaguar_arx

      Старкрафт найркаща стратегія не тільки 2016-го, а узагалі усіх часів і народів.

      • Vitaliy Pob

        Не треба перебільшувати. StarCraft хороша гра, але на мою власну думку звання найкращої стратегії всіх часів має право отримати серія ігор Total War.

        • jaguar_arx

          Так то ж ваша думка, а не моя :)

        • Рома Береговий

          Перший StarCraft, на мою думку, є кращою з будь-коли створених RTS

        • Pavlo Schur

          останні серії здулись. Старкрафт порвав тотал вор. хоча це різні ігри, хоч і стратегії. різний геймплей. все різне

  • Vrmndt

    Сракоцицьки були лишніми.

  • Vitaliy Pob

    Все начебто як треба, але Batman:Arkham Knight? Це швидше найбільш багова та недопрацьована гра, аніж найкращий екшн.
    Та все ж велике дякую за PUGA)

    • Не плутайте гру і ПК-порт)

  • Роман Гульоватий

    Ну яка в дупі Лайф іс Стрендж… Це скоріш, краща НЕ ГРА року.

  • Oleksandr Masnyi

    хм
    на рахунок номінацій
    шутер – претендентів цього року не так сильно й було,а враховуючи,що й мейджор гравці цього поля – Батла й Колда хотіли нам підсунути дешеву ностальгію в різних упаковках(я про Батлу – Hardline,а то хто його зна) і шикарного мильного пузиря з в принципі з чудовим внутрішнім наповненням від Юбісофт(а там таки щось є) Halo з історією боротьби істерички Кортани і якоїсь нової жінко-ШІ виглядає в принципі нормально на оцьому всьому фоні
    Екшон – от тут би кращим суперником(можете мене каменями закидати) був би AC:Syndicate, не дивлячись на попередню гру серії і невелику корявість сценарію сучасності….і шалька терезів моя іде до АС. Але Бетмен гарно хлопнув дверима, цього в нього не забереш, тому ок,якщо хочемо залишити щось в 2015, нехай буде Бетмен. Але АС ще чекає свого часу стати грою року, відхопивши відразу 3 статуетки)
    Пригодницька – питань нема,гра влізлась в рік і це повноцінна історія,як не як
    але Her Story заставляє добряче повпрягатись з гуглом і мозком, за що їй респект і уважуха+це хороша цеглинка для будь-якого ААА-проекту,як би не дивно це звучало
    /AC тихо і злісно потирає руки/
    СПОРТИВНА – РЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛ!!!!!- як вгадали,так вгадали. НБА сильно синглова. А от ФМ – якось не те. Єдиним класним суперником б вийшла Football Tactics, а не оці два непорозуміння.
    Гоночки – між CARS i DiRT переможця я б не визначив,дві добротні гри,кожна з своїм,цікавим ухилом, давати номінацію комусь одному якось не торт взагалі(один раз з PUGA 2014 це пройшло)
    Стратегія – Prison Architect – свіжа кров,свіжі ідеї. Старкрафт(як би я RTS не любив і як би класно не подався сам S2:LotV, плюс зі Стракрафтом теплі стосунки)- це в першу чергу доповнення, шматок основної історії.
    RPG -в жанрі типу D&D тут як то кажуть,як присіло,то й зайняло,без права заміщення. Особливих конкурентів немає. Але ні,не дивлячись на те, що D:OS взяла статуетку PUGA, проте можливо не ту статуетку вона взяла.D:OS – EE – це нова гра на старій ідеї, точно так же ж, як і Rocket League. Це можна вважати щось типу невеличкого ляпаса в сторону бельгійців.
    Доповнення – краще б інколи вже побігати з стволом, ніж з мечем, а ще краще б сюди Starcraft всівся)але Відьмаку за козацькі мотивчики і історію великий плюс і так,бажано б запуск без основної гри)
    Перевидання – питання спірне, Homeworld впорались добряче і гарно грається, могла б в номінації стратегій потанцювати і щось взяти, але оригінальна гра давно випущена. Тому як перевидання D:OS – EE не там, не дивлячись на всю його шикарність. А от Homeworld могла б краще там примоститися.
    Розчарування – питань нема. Після GZ TPP здається якимось недолугим оновленням(патчем,називайте як хочете). А порт наштовхує на одну думку – а чого я маю обмежуватись лише ПК?
    Музичка – Етнос і оркестр – добре, питань нема,як музика до гри, вона чудово справляється з своїм завданням.
    Але як самостійне муз оформлення тут могло б бути Rocket League,гарно і чудово звучить.
    Гра року – Batman:AK,Undertale, Life is Strange.
    на рахунок сракоцицьок – от в Стракрафті, МК Х і Life is Strange і Halo вони краще виглядають(так,я про жінок). Бо це блін було свято неможливого, а можна було б більш реальніші пропорції подати.

    • За що я люблю спільноту PlayUA більше за інші, так це за те, що чимало її представників здатні на розлогі, виважені, аргументовані коментарі, які чудово доповнюють наші статті. Дякую за цей відгук, прочитав із задоволенням. І файно, що ви висловили альтернативну думку, яка, звісно, має право на життя поряд з усіма іншими думками.

  • garret

    треба було ще номінацію: Приз глядацьких симпатій

  • Соболев Дмитрий

    Щодо Відьмака не сумнівався ані секунди :) На справжньому геймерському порталі його не вважають за РПГ ;) (будьмо чесними – якщо The Witcher 3 не зовсім РПГ, то Life is Strange не зовсім гра року ). Також сподіваюсь, що Phantom Pain оцінювали справжні фанати серії, тому що людина з вулиці не має права казати жодного слова про недоліки останньої гри.

    • >(будьмо чесними – якщо The Witcher 3 не зовсім РПГ, то Life is Strange не зовсім гра року
      Що за маячня? РПҐ – це жанр, а “Гра року” – це просто статус (суб’єктивна оцінка)

      • Tpocik M

        Це напевно сарказм такий, бо в одній із статей (хоча може і не в статті а в коментарях до неї) на цьому сайті одна “дуже розумна людина” переконувала всіх що “The Witcher 3 не зовсім РПГ”, а може навіть і зовсім не РПГ…

  • 1) Не очікував, що Грою року стане LiS. Я не кажу, що вона не заслуговує. Просто чомусь не очікував цього від ПЮ. Гра чудова.
    2) Нащо ви проводили опитування щодо найкращих ігор 2015?

    • Oleh Kulikov

      2. По-перше, це приємно самим користувачам. По-друге, цікаво поглянути на зріз громадської думки.
      Ці дані в небуття не підуть, але їм все ж не місце було в цьому матеріалі.

      • Traveler

        може тут і не місце відвідувачам, забацайте закритий гуру форум :)

    • Tpocik M

      Як на мене то опитування проводилось просто так, адже великі “гуру” ігрової індустрії краще знають що хороше, а що ні. А те що геймерська спільнота вважає інакше (а в деяких випадках зовсім інакше) це нічого, бо вони – плебс неосвічений, їм би тільки картинку шикарну і вибухів побільше… а ще геймплей на три кнопки…

      • Усе-таки, вважаю, що редакція має висловлювати свою думку, а повторювати за аудиторією. Якби редакцію просто пішла на поводу спільноти ПЮ, то було б дуже мало коментарів, і срачу у каментарях не було б. А хіба так цікаво?

        • Tpocik M

          Тобто ви вважаєте що нагороджувати треба тільки ті ігри які подобаються кільком редакторам журналу а не читацькій аудиторії того ж таки журналу? А про срач ви праві. Хоча на мою особисту думку деякі ігри не номінували через особисту нелюбов певних людей з редакції… можливо через те що розробники не допомогли матеріально… можливо через ще щось… але тільки не через якість самої гри…

          • Так, я так вважаю. Це найкращі ігри по версії редакції, а не користувачів. Ніхто не забороняє вам вважати інакше. Не розумію у чому проблема взагалі, чому таке несприйняття чужої думки (у даному випадку — редакції).

          • Tpocik M

            Просто почитайте інші коментарі і ви зрозумієте в чому основна причина. Оцінка має грунтуватись на якості продукту а не на особистій неприязні через незрозумілі причини. Пояснення типу “Відьмак це не РПГ” не проходять. Треба більш достойні причини.

          • Я читав коментарі. Мені на секунду здалось, що є якась неприязнь до Відьмака. Але це маячня, бо не може бути так, що це топ складав лише один Олекса. Тож… не розумію у чому трабла? Тобі подобається всесвіт Відьмака (книги/ігри)? Мені також. І редакції він також сподобався. І Олег казав, що портал рекомендує цю гру до придбання.
            Якщо ти вв

          • Чому ми обрали так, можна зрозуміти прочитавши саму статтю (вона більш розширена ніж відео варіант) і огляди. Від вас, бачу лише одне невдоволення, через те, що наша думка не співпала з вашою і все це невдоволення зводиться до простого “бо не Відьмак”. То чому ви не напишете свій список найкращих ігор року з обґрунтуванням, чому саме вони?

          • Tpocik M

            Ні, для мене Відьмак це просто приклад якоїсь незрозумілої мені упередженості. Сам факт того що не він кращий це нічого, бо є ігри які могли б з ним позмагатись. Просто зачепило “Відьмак це не РПГ”,.. Та й в статті причини чому Кам”яні серця краще доповнення більше схожі на критику ніж на похвалу. Занадто багато слів на кшталт наївна і незграбна, не надто суттєві, клінічним йолопом….

          • Я читав коментарі. Мені на секунду здалось, що є якась неприязнь до Відьмака. Але це маячня, бо не може бути так, що це топ складав лише один Олекса. Тож… не розумію у чому трабла? Тобі подобається всесвіт Відьмака (книги/ігри)? Мені також. І редакції він також сподобався. І Олег казав, що портал рекомендує цю гру до придбання.

            Якщо ти вважаєш, що Відьмак гра року, то інші люди не можуть вважати інакше?

          • Tpocik M

            Та ні, Я не говорю що Відьмак обов”язково має бути грою року, я навіть нічого б не сказав за те що Відьмак не краща РПГ… Але хто “Майже наздогнали” в цій номінації????

  • Игорь Андрейченко

    Просто — нет

  • Tpocik M

    Порадувало що найкращим доповненням стали «Кам’яні серця», адже в них дійсно багато плюсів, особливо найкраща інтимна сцена (хоча й наївна і незграбна) і розв”язка, яка виставляє Ґеральта клінічним йолопом, а також не надто суттєві ігроладні доповнення і поліпшення, і яскраві сутички із босами… Та й чи могли «Кам’яні серця» не отримати цю номінацію, якщо інші доповнення були визнані як найкращі ігри в інших категоріях…

  • Svyatoslav

    Олексо, оце ваше відео критика на Відьмак 3, яке ви назвали сновидіння, це була підготовка до того, що Відьмак не буде грою року?
    Я був згідний з багатьма речами, які ви тоді розказали, але не вибрати W3 грою року то це мені здається – “просто зробимо не так як всі”.
    Бо вся світова спільнота і багато інших ігрових порталів вибрали саме Відьмака. А сракоцицьки напевно для того щоб нас заспокоїти…
    Мені просто цікаво, як ви вибирали? За голосуванням чи як? І скільки людей проголосувало?

    • Можливий й другий варіант “інші роблять те, чого від них чекають”) Чому такий вибір, частково можете зрозуміти прочитавши огляди цих ігор, а це означає, що вибір формувався протягом року, а не “просто зробимо не так як всі”. PUGA 2015 – це найкращі ігри за версією редакції, але ви можете мати свій альтернативний список найкращих ігор року і написати його тут, а ще краще, з коментарями і ми радо його прочитаємо.

  • Vl Sh

    Прощавайте, плейЮА. Бо не Відьмак.

    • jaguar_arx

      Оце вчинок справжнього чоловіка і вірного фаната :) А то ниють там щось в коментах. А цей взяв і пішов назавжди. Молодець!

  • UsrName

    Рукаобличчя…

  • B11zzard

    Ганьба.

  • Ясон ДінАльт

    не знаю, чому всі так скептично, розчаровано налаштовані проти LiS.
    Гра має дивувати і зачаровувати і саме кількість моментів, які дозволяють відкривати рота від чи то від захвату, чи від атмосферності, чи карколомних поворотів і є, імхо, мірилом GOTY-ності. А в Life is Strange цих моментів було хоч і нерівномірно розкидано, але достатньо.

    • >не знаю, чому всі так скептично, розчаровано налаштовані проти LiS.
      Не всі :). Я лише грав у дві гри, котрі вийшли у ’15 році. LiS та ще одна. Тож мені навіть немає з чим порівнювати. Скажу лише, що LiS сподобалась. А до цього списку найкращих спокійно відношусь. Навіть майже байдуже.

      • Tpocik M

        Просто ви не маєте з чим порівняти, тому й байдужі)))

        • Я це і мав на увазі. Я це і написав.

  • Тарас Старичок

    Ви б ще “2048” назвали грою року, от там емоції коли двієчка не в тій клітинці падає… Особисто я грав тільки перший епізод LiS. Для мене це чергова недокіношка, в якій крім того що дивитись, треба періодично тицяти в яку-небуть кнопку на геймпаді. Так, сподобалось більше ніж деякі попередні ігри цієї студії, все ж є певні нові ідеї, але це означає що за цю гру я готовий поставити 20/100 замість 5-7 за іншу подібну конвеєрну клепанку.
    На тлі чудових компромісів в інших номінаціях, де я хоч і не з усім згоден, все ж поважаю думку редакції, гра року – повний маразм.

    • UsrName

      А чого у вас “Remember me” у множинi? До того ж, “Remember me” була грою, а LiS лише інтерактивне кіно =) Тож порівнювати сенсу нема.

      • Тарас Старичок

        Говорячи про “студію” я мав на увазі телтейл, я тупанув що “дивне життя” не вони клепали, але це не суттєво.

  • dasgluk

    Топ цікавенький, але здивувало те що, продивившись номінацію “Саундтрек”, я з подивом не знайшов навіть згадки про гру, саундтрек якої окремо високо оцінила більшість оглядачів відомих інтернет-ЗМІ: Hotline Miami 2: Wrong Number. Я не знаю точно, скільки людей зацікавились музичним стилем New Retro Wave після ознайомлення з цією серією ігор, але все ж таки це достатньо відома через музичне наповнення гра. Щоправда, я не знайшов її огляду на PlayUA, як і огляду першої частини дилогії. З якої прични відбувається такий тотальний ігнор?

  • Leonid Marchenko

    StarCraft II 5 років як вийшла, а от Legacy of the Void мав розглядатись як доповнення.
    Бетмен взагалі не має бути у списку, це як випуск машини з лівим та правим кермом, але у варіанті з лівим керування не працює через конструкторську помилку

    • Tpocik M

      Та тут половину номінацій зайняли доповнення… хоча й є окрема номінація “найкраще доповнення”…

    • Рома Береговий

      Цього року Blazzard таки визнали кожну частину трилогії StarCraft 2 окремою грою, тож тут немає нічого дивного

      • Leonid Marchenko

        Blizzard , але не можу це вважати окремими іграми

        • Kirill Svidersky

          кроме похожей графики и сюжета – ничего общего. особенно сильно отличается ЛОТВ.

  • Не обєктивний рейтинг, якщо коротко прокоментувати – він дивний. Я взагалі здивований як сюди не “впихнули” Sketch Tales грою року (за оригінальність і тому, що вона не така як всі і щось типу того). Думаю краще додатково складати рейтинги за голосуванням спільноти.

    • Sketch Tales ми б розглядали цього року, якби вона вийшла цього року. Але реліз запланований на 2017.

      • Це спойлер гри року 2017?

        • Де ти його там побачив? Слово “розглядали” має інше значення

          • тоді буде інтрига) я впевнений що у наступних подібних рейтингах будуть розставлені обєктивні акценти

          • Що таке “об’єктивні акценти”? Кожна оцінка є суб’єктивною.

            Я вже уявляю собі “об’єктивний” список найкращих ігор 2016. Буде схожим на такий огляд http://playua.net/ob-yektyvnyj-oglyad-volume/

          • Те що суб’єктивною то точно. Взагалі подібні рейтинги, не тільки на PU, є деякою кашею, оскільки порівнювати такі великокаліберки як Відьмак та малокаліберки типу Дивоного життя (хоч яка б вона не була б класною для деякого кола фанатів) – не зовсім вірно. На мою думку – це якби утвердити спільну рейтингову систему для боксерів у важкій, середній та легкій вазі чи ін.

  • Qorachius

    Фемінізм, політкоректність та інший лівацький непотріб в Україні не пройдуть. Цим вибором ви викрили себе як політично заангажоване видання.

  • Didok

    блін, навіть відео не доробили, ну могли би вже впхнути назву гри року, а то ше кудись переходити треба, нашо таке робити…. ******* знову ті статті довжезні…. відеооглядів нема, цікаві програми більше не випускають, за те купа текстів, ну нафіга ці тексти, їх й так читає не більше десятка людей

    • У нас інша статистика.

      • Didok

        звідки, ви читаєте думки людей і бачите хто прочитав? чи просто рахуєте к-сть переходів на сторінку… перейшов, не значить прочитав

        • Є прості автоматичні сервіси збору статистики. І вони показують, скільки часу людина проводить на тій чи іншій сторінці. Тож ми знаємо що читають, а що не читають, що цікаво, а що не дуже. І виходячи з цього коригуємо редакційний план на день/тиждень/місяць/рік.

          • Читати – не значить бути згідним з прочитаним.

    • garret

      А мене навпаки обурило. Думав, що змушують дивитись відео, а виявляється все в статті є :). Статті – то добре!

  • Didok

    і як глючене гівно бетмен потрапив до списку, омг, та він ж на 980 глючить, тьху

    • На PS4 не глючить.

      • Didok

        ага, і багато в україні грають? шо за дурня…

        • Достатньо, аби Sony офіційно продавало консоль та ігри в Україні за гривні, а також надавала технічну підтримку і зробила доступною для українців більшість мережевих фукнцій.

    • ХОРОБРЕ СЕРЦЕ

      і це не гівно, а суперова гра не важливо оптимізація, а сам гра, графіка, сюжет драматичний, режесура поставлений сцен та музичний супровід. багато хто бавиться гру, я особисто вже більше 100 год на грав

  • ХОРОБРЕ СЕРЦЕ

    Як же забули за таке гівно Як Фолич 4 забагована какашка

  • ХОРОБРЕ СЕРЦЕ

    Іде гра року Відьмак 3? Зрадники тільки тут не шанують цей шедевр!!!

    • Але ж він не шедевр, я його дропнув на 30 годині бо стало дуже нудно

      • ХОРОБРЕ СЕРЦЕ

        не знаю чомусь тільки нам не подобається ця гра не розумію чому? Наші тільки те і не визнають що це не шедевр

        • Все дуже просто, Відьмак реально нудний. Перше DLC до нього набагато цікавіше чим вся основна гра)

          • ХОРОБРЕ СЕРЦЕ

            на 50% це так вийшло краще ніж оригінал, але сама гра хороша якби не бул оможливо трохи нудн оу 3 локації, але не всієї гри кому як звісно)

  • Kirill Svidersky

    ЛОТВ считаю бесспорно невероятной игрой, действительно лучшая стратегия не только этого года. Но как можно вообще проигнорировать в топе Ситис: скалайн, которая побила множество рекордов и стала любима игроками?

  • sqwerni

    Як раз список ігор у які треба побавитися.
    Дякую за повноцінно витриману думку)

  • Святослав Харченко

    “Найкраще РПГ” – Pillars of Eternity? Серйозно? Ви, мабуть, трохи перевтомились. Чи ви вибрали її з понтом “дивіться, які ми всі олдфаги!” ? Весь світ обрав Відьмака, а ви обрали Пілари… Ні, серйозно, ви, мабуть це зробили або з перевтоми, або суто з духу протиріччя…
    “Найкращий action” – Ватман? Ватман? =) Значить, Бладборн, вам дуже віддавав ДС-кою (хоча там схожіть лише на стилістиці оформлення, геймплей зовсім протилежний), а те що третя частина Ватману як дві каплі води схожа на попередні дві і стилістикою, і геймплеєм і музикою, і ВСИМ іншим, окрім Ват-мобіля, то це вас не засмучує… чи ви цього не помітили?
    Ваші, так би мовити, “аргументи”, просто смішні…