ГРА РОКУ 2020 | PlayUA Game Awards

ГРА РОКУ 2020 | PlayUA Game Awards

Автор: PlayUA @playua

Це був неймовірний рік. Ми плели політичні інтриги, розривали демонів навпіл, милувалися тріпотінням квітів сакури на вітрі, мстилися, відпочивали за штурвалом літака, шукали, де вигідно продати ріпку, бігли і падали, бігли і падали. Ми блукали нетрями засніженого Колорадо, напівзруйнованого Сіетла, пекельного потойбіччя, і яскравих кварталів Йокогами. Ми боролися супроти гніту корпорацій, іншопланетних загарбників, Папи Римського, монголів та особливо цинічного й зажерливого єнота.

Минулий рік (з цілком зрозумілих причин) виявився напрочуд вдалим для ігрової індустрії. Звісно, кількість перенесених проектів перевищила звичну норму, зате на противагу цьому вартісні проекти рівномірно з’являлися впродовж року, як великі, так і малі, як синглові, так і мережеві ігросервіси, як шутери, так і стратегії, як цілком новаторські речі, так і переосмислення давніх хітів. Утім, обрати серед них 15 найкращих ігор 2020 року виявилося навіть простіше, ніж минулого року — навіть з урахуванням того, що деякі з них вийшли практично під кінець року і вибили з цього переліку наших попередніх фаворитів. Це не означає, що Factorio, Nioh 2 (огляд), Desperados 3, Crash Bandicoot 4, Mafia: Definitive Edition (огляд), Ghostrunner, Paradise Killer та ще майже десяток інших від цього стали гіршими (хоча, на превеликий подив, знаходиться чимало людей, які чомусь думають саме так). Аж ніяк. Просто поруч із ними цьогоріч вийшли ігри, які змогли все трішки краще.

Та перш ніж перейти до оголошення переможців, хотілося би вручити кілька особливих нагород іграм, які не вийде назвати повноцінними новинками 2020 року, але оминути увагою їх просто неможливо.

Невідомо, кому та за скільки продали свою душу працівники Larian, але Baldur’s Gate 3 уже в дочасному доступі дає тягла практично всьому, що побачило світ в 2020 — а там же зараз лише жменька зі запланованого контенту! Щоправда, оту жменьку можна сміливо перепройти кілька разів та постійно відкривати для себе щось нове. Адже поки одні розробники обіцяють гравцям високу варіативність, де наші рішення та особливості персонажа впливатимуть на проходження, Larian без жодних додаткових слів просто беруть і роблять це.

Мало того, що шляхів розв’язання основної проблеми першого акту майже вдвічі більше, ніж нам окреслюють, так ще й раса, стать, походження, клас, характеристики тощо — всі вони безпосередньо впливають на те, що ми побачимо та почуємо в грі. Ну і так, якщо вам здавалося, що після Divinity: Original Sin 2 в плані інтерактивності в партійних ізометричних ролівках стрибати вже нікуди, Baldur’s Gate 3 навіть тут знайде вас чим здивувати.

Простіше кажучи, щойно Baldur’s Gate 3 вийде з дочасного доступу, вона автоматично стане головним претендентом на звання найкращої гри року свого релізу. А там уже поглянемо, наскільки гідну конкуренцію вона отримає і чи зможе їй хтось у цьому завадити.

Уже котрий рік поспіль кількість перевидань старіших ігор сягає десятків найменувань. Хтось обмежується максимально стандартним підтягуванням роздільності та поліпшенням візуальних ефектів, а хтось повністю змінює технологічну основу гри, залишаючи інші елементи на місці. Звісно, є ще одиниці, які зважуються  не тільки осучаснити графіку, а й переомислити ґеймплей, створивши, по суті, нову, самостійну та повноцінну гру, та про них мова буде згодом.

Якщо ж говорити про перевидання, покликані ознайомити нову аудиторію з хітами минулого (і посмикати комусь за ностальгійницю, чого вже там), то цьогоріч з-поміж інших найбільше виділилися саме Tony Hawk’s Pro Skater 1+2 та Demon’s Souls. Легендарна скейтерська дилогія зазнала неабиякого перевтілення, але все, за що її полюбили 20 років тому — мапи, трюки, купа прихованих і не дуже секретів на рівнях — досі на місці. Хоча за останні роки з’явилися і Skater XL, і Session, поява Tony Hawk’s Pro Skater 1+2 зробила їх непотрібними, бо може в неї і слабша власне трюкова частина, але перевидання компенсує це шаленою енергетикою, продуманими мапами та неймовірною кількістю прихованого там контенту.

З Demon’s Souls теж усе доволі очевидно — недарма ж вона стала чи не найважливішою грою на старті PlayStation 5. За винятком кількох спірних художніх рішень, працівники Bluepoint виконали таку вражаючу роботу, що спільнота миттю почала вимагати ремастерів інших культових ексклюзивів саме від цієї студії. А от ігроладне наповнення практично не змінилося — якщо не брати до уваги дрібку змін, то перед нами гра 2009 року з усіма її перевагами і, на жаль, недоліками аж до найменшеньких баґів. З іншого боку, гравцям обіцяли автентичний досвід — і розробники дотримали своє слово.

Зізнаємося, якби Among Us вийшла у 2020, ми би без вагань закинули її на верхівку PlayUA Game Awards. Among Us стала однією з визначальних ігор минулого року, а заодно і важливим суспільним явищем, бо вона ідеально відповідала вимогам часу. У світі, де раптово зріс попит на мультиплеєрні ігри, Among Us пропонувала людям враження, відмінні від більшості популярних кооперативних чи змагальних проектів, що власне і допомогло їй здобути популярність, хай і через 2 роки після свого релізу.

Among Us — одна з тих ігор, у які дійсно може грати будь-хто, незалежно від віку чи моторних навичок, що теж допомогло їй завоювати популярність у часи пандемії та зробити ґеймерами тисячі людей. А ще ж поруч із низьким порогом входження та ідеально відшліфованою ігроладною формулою (“Мафія” в антуражі “Чужого”, “Щось” та інших жахастиків) не слід забувати і про впізнаваний художній стиль, який теж вплинув на загальну популярність гри — фан-арту за мотивами Among Us у соцмережах просто не злічити.

Ну і до всього, Among Us виявилася прецедентом, коли гра здобуває визнання настільки запізніло, та ще й винятково завдяки розголосу серед спільноти.

***

Що ж, а тепер настав час для 15 найкращих ігор 2020 року. Нагадуємо, що всі вони розташовані в довільному порядку, незалежно від їхнього бюджету, статусу, розрекламованості та жанрової належності — за винятком останньої гри.

Зазвичай ігросервісам потрібен час на розгін і в перший рік свого існування мало хто може розкритися належним чином після стартового стрибка популярності. До всього, Warzone випадало конкурувати не тільки з іншими королівськими битвами, скільки з власним мультиплеєром Call of Duty: Modern Warfare (2019), який ще й виявився найпопулярнішим за весь час існування серії.

Та за 9 місяців Call of Duty: Warzone зібрала понад 85 мільйонів гравців і показала, що зможе співіснувати поруч із основними іграми серії та заодно стати містком між ними. Ба більше, Warzone настільки міцно закріпилася в спільноті, що здається, наче вона з нами вже давно. Activision самі оцінили таке досягнення і прибрали зі своїх крамниць Modern Warfare, поставивши на її місце саме Call of Duty: Warzone. (стрім)

Ghost of Tsushima — наочна ілюстрація того, наскільки форма часом може бути важливішою за зміст. Розробники запропонували нам цілком звичний і якісно зроблений екшн у відкритому світі, у форматі якого вже сказано все, що можна. Але завдяки незвичній естетиці знайомі елементи дарують нам нові враження.

Відмінна художня робота — головна ударна сила Ghost of Tsushima, за якої не помічаєш послаблень графіки, баґів та анахронізмів (яких тут доволі багато). Хоча у своїй боротьбі проти загарбників Джін часто займається максимально типовими речами, у пам’яті залишаються не вони, а відвідини храмів, зустрічі з лисичками, прогулянки в осінніх лісах, напружені двобої зі самураями-самітниками, погоні вслід за вітром, не знаючи, куди він тебе приведе… Ghost of Tsushima повна всіляких естетичних дрібниць, типу чібурі (ефектного змахування крові з вістря наприкінці бою), вдячних поклонів не лише біля капличок, а й над тілами ворогів чи можливістю пограти на японській флейті шякухачі. А ще не забуваймо про змогу ввімкнути японську аудіодоріжку і чорно-білий “кінематографічний режим” — тоді й без того крута пригода перетворюється в ультимативний самурайський екшн. (огляд)

Минулого року в PlayUA Game Awards, нагороджуючи Resident Evil 2 Remake, ми згадували “11 друзів Оушена” та “Викрасти за 60 секунд”. Мовляв, ігрова індустрія нарешті доросла до того моменту, де рімейк — це вже не дослівне відтворення старої гри на новій технології, а повноцінне творче переосмислення, самостійний твір, який може стояти не лише поруч зі своїм першоджерелом, а часом і над ним.

Довгий час Final Fantasy VII Remake справляє саме таке враження. Зберігши всі ключові події, персонажів та особливості оригіналу, новинка додала туди просто тьму-тьмущу тонкощів та неочевидних дрібничок — і це не кажучи вже про відмінну графіку, вражаючу роботу художників та постановку (нагадуємо, раніше розробники FFVIIR займалися тільки файтингами про Наруто). Аж потім виявляється, що все це — суцільний обман, а слово Remake у заголовку виконує геть іншу функцію, ніж ми звикли.

Невідомо, коли вийде наступна частина (бо тут нас лише початок історії) і що саме ми там побачимо, але якщо ви свого часу бодай трохи грали в оригінал), то Final Fantasy VII Remake неодмінно варта вашої уваги. А якщо не грали… то все одно варта. (огляд)

Серія MFS існує вже понад 30 років і стабільно користується популярністю. Щоправда, у доволі вузьких колах. Втім, минулого року досі нішева серія вирішила набути людського обличчя. Само собою, в такому разі перед розробниками завжди постає неабияке завдання — понизити поріг входження та надати необхідні зручності, анітрохи не пожертвувавши глибиною симулятора, яку так цінують хардкорні шанувальники.

Ну що ж, вдалося. Вдалося настільки, що Microsoft Flight Simulator за лічені дні стала найуспішнішою грою в серії, а кількість схвальних відгуків сягнула небачених висот. Одна лише змога пролетіти над власним будинком чого варта, а в чинних реаліях, коли про далекі подорожі можна лише мріяти, Microsoft Flight Simulator стала для ігрової спільноти альтернативним вікном у світ.

Щоправда, для мальовничих краєвидів у цьому вікні вам знадобиться доволі пристойне залізо, адже поки там всі теревенять про 4K, RTX і SSD, MFS наочно показала, як мали би виглядати ігри нового покоління.

На перший погляд, Ori and the Will of the Wisps просто розвиває всі переваги першої гри, але ні, за знайомою обгорткою ховається чимало змін. Це все ж така добра казка у феноменально красивих декораціях, музикою, від якої серце щемить, а з вух витікає карамель, та з карколомними стрибковими сегментами. Проте у всьому, що стосується бойової системи, прогресії персонажа та структури світу, Ori and the Will of the Wisps відверто списала це у Hollow Knight.

Правду кажучи, так навіть виявилося краще, адже це дозволило грі відчуватися повноцінною другою частиною, яка примножила старі здобутки та обросла нововведенями, а не просто відкатала стару програму в нових декораціях.

Ori and the Will of the Wisps — це вибухова суміш відмінної метроїдванії із купою вигадливих механік та вимогливими босами, платформера із філігранно вивіреними смугами перешкод та зворушливої історії, від якої вам важко буде стримати свої емоції. Ну от і як пройти повз такої краси, га?

Хоча у компанії Valve була цілком прагматична мета — продати свої шоломи Valve Index — їхня нова гра знову стала подією значно більшого масштабу. І не лише через свою назву.

Більшість розробників чомусь досі намагається запхнути у шоломи віртуальної реальності вже відомі нам механіки й формати з мінімальними змінами. А от працівники Campo Santo, які віднедавна стали частиною Valve, навпаки створювали гру, де кожна ситуація, кожна сцена, кожна головоломка і кожна сутичка би максимально використовували переваги віртуальної реальності. Розробники ж самі зізналися, що сетинг Half-Life натягнули на практично готову гру вже в останню чергу — а до того вони робили просто круту гру для VR-пристроїв.

І це відчувається у всьому, від пересування до взаємодії з довкіллям. Втім, використання бренду Half-Life теж пішло грі на користь. Хай вона і не розвиває глобальну історію та вщент набита ретконами, Half-Life: Alyx струсила пил зі серії та дала спільноті надію, що Half-Life 3 колись може стати не просто мемом. (стрім-проходження)

DOOM (2016) увірвався в наші життя з двох ніг і миттєво встановив нову планку якості серед шутерів від першої особи, повернувши жанру його енергійність. Відсутність перезарядки, швидкість, криваві добивання, багаторівневі мапи — все це створювало на екрані вогнепальні танці під музику Міка Ґордона, від якої перехоплювало подих.

Перевершити таке в принципі складно, тож варто віддати належне id Software: хоча збалансованість елементів DOOM практично не давала простору для розвитку, вони все ж знайшли змогу і ґеймплей покращити, і світ гри розширити… однак не зупинилися вчасно, через що ми отримали надмір стрибкових секцій, пурпурове блювотиння та мародерів — три дрібнички, які заважають “Думу” бути самим собою. Але коли їх у кадрі нема — ух, тоді починається просто ААААААААААА!!! (огляд)

Crusader Kings 3 — неймовірна гра вже бодай тому, що там можна взагалі не ознайомлюватися з її стратегічними можливостями і просто тицькати кнопку прискорення часу, а гра все одно все одно генеруватиме захопливі історії зі зрадами, стратами, інцестами та іншими радощами Середньовіччя. А якщо бодай трохи вникнути, то мамцю моя рідна, що ж там тільки не можна витворяти. Підказка: спокусити Папу і запровадити в Європі панівну релігію, яка передбачає ритуальні оргії й канібалізм — це лише верхівка айсберга тутешніх можливостей.

І не забуваймо, що як це буває з іншими стратегіями Paradox, вихід базової версії Crusader Kings 3 — це лише початок довгого й багато подіями (та доповненнями) шляху. Щоправда, у порівнянні зі своїми “парадоксальними” колегами СК 3 вже зараз має в собі значно більше цінного контенту, ніж інші, та відчувається не фундаментом, який роками доводимуть до потрібного вигляду, а самодостатньою грою, яка запросто могла би обійтися без купи DLC. Хоча ми знаємо, що не обійдеться.

Як же ж несправедливо обійшлася з Immortals Fenyx Rising реклама та розголос. На скріншотах, у відео та за перших 2-3 години вона може й справляє враження аналога The Legend of Zelda, але майте на увазі — це враження помилкове, а гра насправді зовсім про інше.

Immortals Fenyx Rising — це передусім колекція головоломок та історій, а боївка, система пересування, побічні активності тощо ідуть уже приємним доповненням. До того ж їх і розведено відповідним чином. У підземеллях нас чекають найкращі випробування на кмітливість. І хоча механіки взаємодії з предметами так чи інакше будуть однаковими упродовж усієї гри, розробники тасують та комбінують їх таким чином, що ледь не кожне підземелля є неповторним за конструкцією своїх загадок. Назовні ж загадки є дещо простішими і вимагають більше спостережливості та координації, ніж метикування, зате переважна більшість з них має обрамлення за мотивами одного з давньогрецьких міфів, яку нам переповідають прямо під час розв’язування головоломки.

Ну і так, хоча цього нам практично ніде не афішували, Immortals Fenyx Rising виявилася напрочуд крутою в плані історії. І мова тут не лише про невпинні словесні чвари Зевса та Прометея — за показовою комедійністю розробники сховали чимало серйозних тем і похмурих історій як у межах основної кампанії, так і в численних міні-історіях, схованих у відкритому світі.  Тому так, Immortals Fenyx Rising виявилася для нас найбільшою несподіванкою в цьому році, яка потішила і ґеймплеєм, і самоіронією, і ретельною роботою з першоджерелом, і тематичною глибиною. (стрім)

У “королівських битвах”, здавалося би, вже було сказано все, що можна. Та і сам формат уже став передбачуваним. Шутер, збір луту, зменшення безпечної зони, битва до останнього — відрізнялися лише обгортка і додаткові механіки. Але тут на сцені з’явилася Fall Guys, яка ні разу не шутер, зате дуже навіть “королівська битва”. Кумедні чоловічки, які біжать і падають, біжать і падають, естетика ігрових шоу на кшталт “Ігор патріотів” і повна вакханалія на шляху до перемоги допомогли грі миттю підкорити серця спільноти. Fall Guys наче створена для гри в компанії, де сам процес і супутнє спілкування в рази важливіші за перемогу. Втім, ніхто не забороняє вам грати самому, холоднокровно і на перемогу — гра, на превеликий подив, має в собі достатньо глибини і для таких гравців.

Fall Guys — це бездоганна у своїй простоті концепція, і саме це значною мірою зробило її однією з найкращих ігор цього року. А ще ми знову побачили що за належних старань навіть у відпрацьованих жанрах все одно є змога віднайти щось цілком нове та незвичне. (стрім)

Після жахіття під назвою Torment: Tides of Numenera довіри до Браяна Фарґо вже не лишилося і від Wasteland 3 ми вже не чекали нічого хорошого. Та на превеликий подив, всі побоювання виявилися марними і ми отримали без перебільшення найкращу постапокаліптичну ролівку з часів Fallout: New Vegas. А в деякі моменти навіть кращу за неї.

Зміна сетингу, масштабу гри й структури зіграла на користь Wasteland 3, адже ігровий світ виявився хай і компактним, зате насиченим колоритними місцями та персонажами, неважливо люди це, тварини чи роботи. Пустельні рейнджери опинилися у центрі сімейно-політичного конфлікту, де винуваті всі та в кожного за душею по кілька (десятків) трупів. Тепер їм треба вирішувати, будуть вони просто прислуговувати тутешнім можновладцям чи дійсно залишаться охоронцями закону для всіх і кожного, швидко позбуватимуться проблем за допомогою зброї чи докладатимуть додаткових зусиль, щоби обійтися без зайвого насильства. До честі розробників, Wasteland 3 неодноразово підкидає ситуації, які відучують гравців від бездумного використання скіл-чеків у діалогах чи переконання, що безкровне проходження буде найкращим варіантом. Ха, тільки не тут.

Будьмо чесними, у Wasteland 3 цьогоріч практично не було конкуренції серед ролівок. Втім, навіть якби й була, то вона би гідно з нею впоралася, адже тут є і захоплива основна кампанія, і відмінно написані (та не менш якісно озвучені) тексти, і навіть тактична бойова система виявилася досить потішною. Ще би більше інтерактивності з напарниками було. Але це нам, напевно, прибережуть для версії Director’s Cut. (огляд)

У вступі до нашої п’ятнадцятки ми недарма щороку наголошуємо, що не зважаємо на розрекламованість. 13 Sentinels: Aegis Rim практично не мала рекламної кампанії і про неї дізнавалися переважно завдяки розголосу в соцмережах. Це по-своєму прикро, адже якби нам теж стабільно не траплялися схвальні відгуки стосовно 13 Sentinels: Aegis Rim, то ми би проґавили один із найкращих ексклюзивів PS4 2020 року.

13 Sentinels: Aegis Rim дивним чином змішує в собі елементи “Матриці”, “Термінатора”, “Євангеліона”, “Іншопланетянина”, “Соляриса”, “Дня бабака” та інших відомих творів, не скочуючись у сліпе наслідування чи пародію, а надаючи знайомим тема нового звучання. А все тому, що 13 Sentinels: Aegis Rim — це не одна історія, а тринадцять, по одній на кожного з ключових персонажів. Всі вони настільки каверзно переплетені між собою, що перших кілька годин гри піде лише на те, щоби розібрати, як, чому і коли (!) пов’язані між собою ці персонажі.

13 Sentinels: Aegis Rim жонглює жанрами (детектив, трилер, наукова фантастика, кіберпанк, роман-дорослішання — тут є практично все) не лише в межах основної сюжетки. Сама гра складається з трьох частин, які розкриваються поступово. Починається усе як візуальна новела, хай і з дещо більшою інтерактивністю, ніж зазвичай. Потім з’являється абсолютно окремий стратегічний режим, де хитровикохану історію закидають на антресолі, а нам тепер треба підбирати правильний загін, щоби відбивати напад чудовиськ на наше місто. А згодом з’являється ще й внутрішньоігрова енциклопедія, яка мало того що збирає докупи бачене в попередніх двох режимах, так ще містить і свою частку таємниць.

І в наш час, коли чимало гучних ігор за численними відсилками й великодками ховають власну убогість, 13 Sentinels: Aegis Rim робить їх невід’ємною частиною своєї ключової теми, бо тут уся гра про те, як те, що ми любимо, робить нас самими собою.

Animal Crossing — це давно вже не просто гра, а новий інтерактивний спосіб соціалізації. Вона, як і Among Us, вийшла напрочуд вчасно, що й допомогло Animal Crossing: New Horizons стати найпродаванішим ексклюзивом в історії ігротворення. Здавалося би, у цій грі люди займаються тим самим, що й у житті — і де ж тоді тут задоволення, навіщо в це грати? А от магія Animal Crossing завжди якраз і полягала у тому, що повсякденні нам речі тут подані просто… приємніше. Мистецтво краще за життя, ага.

Хоча у кожного гравця є свій острів, гравці все одно є великою громадою, де знайдеться місце і колекціонерам, яким тільки дай зібрати всі різновиди комашок, риби чи умеблювання, і будівельникам, і дизайнерам, і художникам, і садівникам, і хто-би-ким-себе-тут-не-вважав. Тим паче що всі однаково з часом опиняться в легалізованому рабстві в єнота-капіталіста. До того ж, попри цілком зрозумілі та очевидні базові правила, Animal Crossing: New Horizons невпинно змінюється. В чому полягає ще одна частинка магії гри: час тут має свою вагу і ніколи не знаєш, що трапиться за годину, добу чи тиждень. І навіть якщо сьогодні ти загруз у рутині, завтра тебе може чекати якесь відкриття.

Animal Crossing: New Horizons — воістину небезпечна гра. Варто вам лише почати, вороття назад не буде. Ця легкість, розслабленість, приємність спершу заманить вас, стане ідеальним прихистком від мирських турбот, а потім ви почнете приводити в порядок свій острівець, прикрашати його, як вам заманеться… і відкриєте портал в пекло, який висмокче вашу душу. Коротше, всіляко рекомендуємо. (стрім)

Ви знаєте, наскільки сильно ми любимо Yakuza 0. Це не просто найкраща гра цієї кримінальної серії, а й одна з найкращих ігор в історії, яка заодно ще й стала золотим стандартом того, як слід робити побічні квести. І як же приємно нам казати, що Yakuza: Like a Dragon практично ні в чому їй не поступається, а й подекуди навіть перевершує.

Yakuza: Like a Dragon — гра, яка обертається довкола змін. Змінився головний герой, але разом з тим Ічібан Касуґа ні на грам не поступається попереднім яскравим персонажам. Змінилася бойова система, яка набула більш традиційної jRPG-шної подоби, але з поправкою на сетинг. Навіть у центрі головної історії постійно проходить думка, що якудза має змінитися (в прямому і переносному сенсах), бо інакше їй не вижити в цьому новому світі.

І разом з тим Yakuza: Like a Dragon зберегла всі основні принади серії. Гостросюжетна кримінальна драма з купою поворотів, кривава і пронизлива, безжалісна і зворушлива — є. Побічні історії, де різноманіття тем і настроїв зашкалює навіть більше — є. Десятки міні-ігор від караоке й маджонгу до збору сміття, перегляду нудних фільмів та управління власною корпорацією — є. Неповторний віртуальний туризм сучасною Японією — є.

Коротше, пограйте в Yakuza 0. А тепер ще й неодмінно пограйте в Yakuza: Like a Dragon. Зізнаємося, вона була за крок від отримання звання найкращої гри року, от-от майже. Але це місце було вже зайняте. (стрім)

“Гра року” — поняття, яке, як не дивно, не обмежується власне грою. Це і всі новини та обговорення довкола неї, і весь фанатський контент, і місце в інформаційному полі конкретного року. За таких умов марно сперечатися, що найбільш помітними і значущими в медіапросторі були дві гри — The Last of Us Part II (огляд гри, огляд артбуку) і Cyberpunk 2077 (стрім). Вони згенерували довкола себе стільки всього (в прямому сенсі всього) як до, так і після релізу, що розгрібати це спільнота буде ще довго.

І трохи прикро, що за палкими обговореннями кожної з них люди перестали звертати увагу на самі ігри. У TLOU2 нікуди не поділися відмінні декорації, атмосферність і напрочуд багата бойова система (для чого й додали можливість перегравати бойові сегменти). Cyberpunk 2077 вражає своїм світом не менше, дарма що його порізали, як тільки можна, і заледве  пів десятка квестів показує, яка гра могла би нас чекати за інших обставин. Так, розробникам довелося іти на компроміси, часом чималі, але вони ж подарували нам ігри, які зуміли принести задоволення й винагородити за проведений в них час.

От тільки в “грі року” не має бути місця компромісам. А в “Найкращій грі року” тим більше.

Що ж, це було передбачувано. Усе друге півріччя ми просто дивилися і чекали, хто б зміг перевершити Supergiant Games. А все тому, що Hades не просто якісно зроблена, вона зробила кілька кроків уперед для цілого жанру. Коли два роки тому Hades вийшла в дочасному доступі EGS, вона була просто хорошою rogue-like забавкою, не більше. Але у 2020 вона переросла у визначальну гру, після якої цей жанр уже не має права бути таким, як раніше.

А все бодай тому, що в Hades є повноцінна історія. Чули би ви здивування Віталія, коли ми йому вперше про це розповіли. Історія принца Заґрея, який вирішив утекти з Аїду на пошуки своєї матері Персефони виявилася куди заплутанішою, ніж могло би здатися. Тим паче, що чим далі ми просуваємося, чим більше вмираємо, тим більше нового дізнаємося про мешканців підземного царства та Олімпійських богів, відкриваючи додаткові історії. Hades — це історія про втрати й примирення: з батьками, з дітьми, з коханими та зі самими собою. І в найкращі свої моменти кожна з цих історій пробиває з не меншою емоційною силою, ніж Yakuza: Like a Dragon. А це багато чого варте.

Скільки розробників нам постійно торочить про “живі” світи, а насправді все обмежується рухом модельок на екрані. Hades же змінюється постійно, адже персонажі невпинно реагують на те, як ми вмираємо, з якою зброєю проходимо забіг, наскільки сильно ми скалічені, який у нас талісман, благословення яких богів у нас уже є. Зважаючи, що Hades має озвученого тексту більше, ніж “Відьмак 3” на повтори наштовхнутися вийде нескоро. До того ж Hades в ігроладному плані теж як починає розкриватися, то її хрін спиниш. Щойно вам здасться, що ви зібрали всю зброю, чи побачили всіх персонажів, чи відкрили все спорядження, знайте, що розробники мають для вас ще кілька заготованих козирів. А оскільки ми з вами говоримо про гру від Supergiant Games, то не слід забувати і про крутезний художній стиль, і про Лоґана Канінгема на оповідачі, і про неймовірну музику від Даррена Корба (та співу Ешлі Барретт).

Hades — одна з тих рідкісних ігор, яка не має слабких сторін. Узагалі. Багатюща бойова система з купою модифікаторів, які можуть радикально змінити ваш стиль гри. Мінливий світ, який постійно реагує на вас та розвивається з кожним новим забігом. Розмаїття контенту, яке навіть після десятків годин завжди може підсунути вам щось раніше небачене. Ну і історія, яка влучає просто в серце, зводить нас зі сонмом крутезних персонажів та пропонує нам найкраще на сьогодні втілення грецької міфології в іграх.

Якщо ви досі дивним чином не грали в Hades, виправте це негайно. У 2020 цій грі не було рівно рівних. Та й у 2021 поки нема.

***

Ну от і все. Ми своє слово сказали, тепер ваша черга — ласкаво просимо у коментарі!

Останні статті

Арт-челендж “Містична локація” від AB Games, Wacom та Games Gathering

Автор: PlayUA

Що можна виграти на PlayUA у червні?

Автор: Зімін Антон

Враження від фільму «Тихе місце 2»

Автор: PlayUA

Тихе місце 2 / A Quiet Place: Part II (2021)

Acer представляє ноутбуки Swift X з відеокартами NVIDIA GeForce RTX серії 30 та тонкими й легкими корпусами

Автор: Віталій Тарнавський

Точно в ціль: враження від Knockout City

Автор: PlayUA

Knockout City

VinBookFest 2021: Чим вразила книжкова оаза посеред Вінниці?

Автор: Микола Єрьомін

Більше ніж просто ноутбук: які додаткові фішки може мати ваш лептоп?

Автор: PlayUA

ГІ*НО: враження від «Армії мерців» Зака Снайдера

Автор: PlayUA

Армія мерців / Army of the Dead (2021)

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: