Без перебільшення, Dispatch — це найкраще, що траплялося з жанром інтерактивного кіно за останні роки, відколи у Telltale Games почалася творча криза, а її найталановитіші працівники заснували власну студію Adhoc, аби продовжувати займатися своєю справою.
З першої ж спроби, новій студії вдалося взяти найкращі елементи зі свого досвіду, додати купу нових оригінальний ідей та видати продукт, який міцно вбивається в пам’ять, а після фіналу залишає лише сильне відчуття депресії. Бо ну аж так не хочеться прощатися з цими персонажами, стрімкий розвиток яких ми спостерігали своїми очима.
Якщо починати проводити паралелі, то головний герой — це «Залізна Людина» і «Бетмен» в одному обличчі, але без помічників чи капіталу за плечима. Провалившись на одній з місій, Роберт втрачає меха-костюм, єдине що підтримувало сенс його життя. Поколіннями його сімʼя тільки те й робила, що боролася зі злочинністю в металевому панцирі, а коли така роль перейшла до нього — він пустив усе на пси. Тож, понівечений тягарем цієї відповідальності, він тоне в думках, що ні на що не здатен.
Втім, сумувати довго не довелося, бо очільниця агентства з менеджменту супергероїв SDN, Блонд Блейзер, пропонує нам бартер — полагодити наш костюм взамін на участь в експериментальній програмі «Фенікс». Яка ні що інше, як план з перекваліфікування суперзлодіїв на супергероїв. Діватися нам нікуди та навіть відмовитися в діалозі ми не можемо, тому починаємо діяти.
Робота диспетчера суперзлодіїв ділиться на окремі сегменти — вивчення особливостей кожного з членів команди, вибір кого саме слід відправити на яке завдання та міні-ігри на хакінґ. Однак не все так просто, бо наша команда вигнанців зі своїми характерами та примхами, які ми вже не здатні контролювати.
Скажімо, у перший же робочий день всі нас перебивають, кривляють, подекуди навіть відмовляються співпрацювати та все це напряму впливає на нашу результативність. Вже потім ми потроху вправляємо мізки цим бовдурам, що також відображається на нашій роботі — команда починає діяти більш професійно, довіряти, поважати одне одного і нас.
Зі злагодженою командою робота починає йти, як по маслу. Завдання виконуються одне за одним, герої прокачуються та отримують нові здібності і здавалося б все йде добре, допоки хтось не вирішить показати свій характер знову. Персонажі можуть влаштувати бунт, підкинувши нам роботи, піти з команди взагалі, образитися чи розчаруватися. Все це додає живості процесу менеджменту, який хоч зроблений дуже якісно, але ніби позбавленй сенсу.
Вагомий вплив на розвиток подій чинить рандом. Наша успішність впливає лише на прокачку героїв та відкриття розхідних предметів, але сюжетного впливу вона не несе. Можна хоч всі завдання провалювати та на фінал це аж ніяк не вплине. Це просто нерозкритий потенціал, але проблеми в цьому немає ніякої. Ти займаєшся менеджментом тому, що це приємно.
У такому ігроладі скоріше прихована наративна функція. Кожну робочу зміну ти спостерігаєш еволюцію свого підрозділу, його чинний бойовий дух, це ще сильніше дозволяє проникнутися героями з якими постійно взаємодієш та вивчаєш їхні особливості.
Та взагалі в нашій команді немає жодного не фактурного персонажа, який був би слабко прописаний чи нерозкритий. Незважаючи на достатньо скромну тривалість у 8 годин проходження, екранного часу вистачило всім. Особливо круто, що навіть відверті поганці чи слабаки в підсумку знаходять в собі сили стати кращими, забути про минулі проступки та рухатися далі.
Дотепні жарти, живі персонажі, сумні моменти, захоплюючий розвиток подій разом постійно тримають в тонусі та мотивують якомога скоріше дізнатися чим там все закінчиться. Загалом тут сплелися найкращі риси моїх найулюбленіших кіносеріальних творінь: «Вартові Галактики» та «Рік та Морті», — без надлишкової деконструкції чи надмірної кількості депресивний моментів. Усе змішано в настільки ідеальних пропорціях, що просто не прикопатися.
На цьому фоні антагоністи трохи підкачали. Уся їхня активність більшу частину часу зводиться до найбанальніших злочинів десь на фоні, яким ми даємо раду в ролі звичайної поліцейської організації. Головний поганець ну дуже пафосний та вміє прораховувати вірогідності, але скоріше грає з нами, як той самий «Джокер», постійно не доводячи справу до кінця.
Зате до кінця ми можемо довести свою справу виборами в діалогах. Це і романтичні лінії, і добра чи погана кінцівки. Мені пощастило з першого ж разу вийти на всі результати, які я хотів без надмірних зусиль. Просто обирав за інтуїцією, як сам би діяв у таких ситуаціях, та все вийшло як не сказати краще. Звичайно, не всі вибори тут вирішальні, та навіть заради експерименту я перевіряв, що деякі взагалі ні на що не впливають, але найголовніше, що результати філерних виборів ти бачиш одразу, а вирішальні мають глобальні довготермінові наслідки.
А як воно все виглядає та звучить — абсолютний кінотеатр. Оглядаючись на тривалість та вартість розробки, студія вижала просто максимум зі своїх ресурсів. Тут настільки якісні анімація, озвучка голосами Голівудських акторів та оригінальний саундтрек на 3,5 години, що диву даєшся чому так не роблять студії з набагато більшими ресурсами.
Мені неймовірно подобається Dispatch від самого початку до кінця. Це справжні емоційні гірки, де ти можеш сміятися, а через хвилину заливатися сльозами, де тебе дійсно хвилює кожен герой з його внутрішнім світом, де ігролад несе не лише ґеймплейну, а й наративну функцію. Де лейтмотив, який проноситься через всю оповідь, що супергероями нас роблять не суперсила чи суперзброя, а вчинки, що здатні змінювати життя.
На цьому фоні мені взагалі не зрозуміло навіщо такій цілісній та закінченій історії другий сезон, про який вже почали благати шанувальники. Більше хвилює те, що до релізу Dispatch довели за цілих 7 років титанічними зусиллями, перезапуском із мультсеріалу в гру, фінансовою підтримкою Critical Role та відмовою від The Wolf Among Us 2.
Наступним творінням студії стане інтерактивне кіно за серіалом The Legend of Vox Machina від Critical Role, яке я тепер чекатиму з превеликим нетерпінням, а до Dispatch був би радий повернутися, якби додали режим суто зав’язаний на менеджменті з новими обмеженнями, головоломками та героями, бо, чесно кажучи, не награвся.