Сценарист Half-Life опублікував переказ сюжету HL2: Episode 3

Сценарист серії Half-Life Марк Ледлоу, який у січні минулого року покинув компанію Valve, опублікував на своєму сайті листа від імені Ґордона Фрімена, де йшлося про події Half-Life 2: Episode 3. В оригінальному дописі, названому “Епістол 3” автором листа був такий собі  Ґерті Фремонт, а у тексті згадувались корабель “Гіперборея” та ворожа сила під назвою Розрізнення. Неважко здогадатися, які саме імена пан Ледлоу замінив таким невигадливим способом, тим паче, що слово “Епістол” (дослівно “лист”) доволі подібне до “епізод”.

Сайт автора миттєво зліг від напливу читачів, та спритники встигли поширити листа, попутно замінивши імена на правильні. Пропонуємо вашій увазі переклад:

Любий Гравцю,

Сподіваюся, цей лист дійде до тебе. Так, до мене доходили твої скарги, мовляв, “Ґордоне Фрімен, ми сто років від тебе не чули ні слова!”. Що ж, доведеться виправдовуватися — і виправдань я маю вдосталь. Найбільше з них: я був у чужих вимірах і не мав жодної змоги зв’язатися з тобою. Так усе й було, та 18 місяців тому обставини змінилися і мене знову випустили у цей світ. З того часу я вряди-годи думав, як найкраще описати те, що відбувалося за роки моєї відсутності. Тож передусім прошу твого вибачення за те, що змусив так довго чекати, і зараз розповім (щоправда, швидко, коротко і без належних подробиць) про те, що сталося після подій, описаних у моєму попередньому листі (тут і надалі називатиму його “Епізод 2”).

 

Як ти пригадуєш з останніх рядків попереднього листа, смерть Ілая Венса приголомшила нас усіх. Загін Дослідження й Повстання зазнав непоправної втрати, і ніхто не знав, наскільки наш план став відомий ворогам, і чи був сенс узагалі продовжувати задумане. Та все ж, поховавши Ілая, ми знайшли в собі сили та відвагу, щоби підготуватись до дії. Незламна й хоробра Алікс Венс, його донька, вперто вірила, що нам слід продовжувати, як би того волів її батько. Ми мали в розпорядженні координати об’єкта в Арктиці, отримані від давньої помічниці Ілая, доктора Джудіт Моссман. Координати ці, як ми гадали, позначали місцезнаходження зниклого дослідницького корабля “Борей”. Ілай був переконаний, що корабель краще знищити, ніж дозволити йому потрапити до рук Комбінату. Решта нашої команди вважала, що “Борей” міг містити на борту ключ до успіху нашої революції. Хай там, всі суперечки були марні, поки ми не знайшли судно. Тому щойно ми пом’янули доктора Венса, Алікс і я сіли у гелікоптер та вирушили в Арктику; услід за нами полетів значно більший, озброєний загін підтримки.

 

Я досі й гадки не маю, що саме збило наш гвинтокрил. Наступні години, що їх ми провели у блуканнях холодною пусткою під час завірюхи, я і пригадати до пуття не можу, і описати не маю як. От що я справді чітко пам’ятаю — те, як ми дійшли до точки, що нам її нам її вказала доктор Моссман і де ми сподівалися знайти “Борея”. Натомість перед нами постала складна й укріплена споруда, яка втілювала усю лиховісність технологій Комбінату. Знаходилась ця фортеця посеред неозорого крижаного поля. А от самого “Борея” не було ані сліду… принаймні, спочатку.  Та коли ми прокралися у ворожий комплекс, ми помітили дивне чи то сяйво, чи то миготіння, немовби величезна голограма з’являлася і зникала з очей. Спершу здалося, що поясненням цього химерного видовища була величезна система лінз, що її встановили комбінанти. Втім, згодом ми з Алікс збагнули, що це якраз і був дослідницький корабель “Борей”, який постійно телепортувався в інший вимір і назад. Прибульці спорудили цей комплекс щоби вивчати корабель і заволодіти ним, щойно він матеріалізується. Доктор Моссман передала нам координати не того місця, де був корабель, а де він опиниться.  Судно почергово влітало і вистрибувало з нашої реальності, ритм цих стрибків ставав щоразу стійкішим, та не було жодної гарантії, що корабель залишиться тут надовго — якщо залишиться взагалі. Ми вирішили піднятися на борт корабля, як тільки він стане повністю матеріальним.

 

Потім нас ненадовго затримали — але не комбінанти, як ми того спершу боялися, а поплічники нашого попереднього супротивника, гнилоустого і лицемірного Уоллеса Бріна. Доктор Брін був геть не схожий на себе самого під час нашого останньої зустрічі — іншими словами, він не помер. Як виявилося, комбінанти скопіювали його свідомість, і коли смерть спіткала його грішне тіло, вони вживили копію його розуму в біологічну оболонку, яка нагадувала величезного слимака. Брін-Личинка, дарма що займав доволі впливове становище в ієрархії Комбінату, здавався схвильованим і наче боявся мене. Цей Уоллес не знав, що його попереднє втілення, істинний доктор Брін, загинув. Він лише знав, що винуватцем цього був я. Отож слимак поводився з нами досить обережно. Щоправда, згодом він зізнався (не може цей дядько і п’ять хвилин всидіти мовчки), що він сам є бранцем Комбінату. Існування у тілі потвори було йому огидним, тож він благав нас припинити його муки.  На думку Алікс, Уоллес Брін аж ніяк не заслуговував швидкої смерті, але сам я все ж відчув дещицю жалю й співчуття. Поки Алікс не бачила, я все ж припинив страждання цього створіння, а тоді ми рушили далі.

 

Недалеко від того, де нас упіймав Брін, ми знайшли Джудіт Моссман, утримувану у камері для допитів. Як я й гадав, стосунки між Алікс та Джудіт були напруженими. Алікс звинувачувала жінку в смерті її батька… а Джудіт була в розпачі, адже тільки-но про це дізналася. Джудіт намагалася переконати Алікс, що вона була подвійним агентом і зі самого початку працювала на повстанців, виконуючи накази Ілая, знаючи, що чимало — або й усі з нас — вважали би її зрадницею.  Мене вона переконати змогла, а от Алікс не дуже.  Втім, з прагматичної точки зору, нам потрібна була доктор Моссман, адже крім координат “Борея”, вона володіла резонансним ключем, який міг повністю перемістити судно в нашу реальність.

 

Ми влаштували сутичку з комбінантами, які захищали дослідницьку зону, а потім доктор Моссман налаштувала “Борея” на частоту, необхідну для появи його тут (хай і ненадовго). Ми мали обмаль часу, та все ж встигли зійти на борт — разом із невідомою кількістю комбінантів на хвості. Корабель пробув цілісним лічені хвилини, а потім знову почалися стрибки. Наш загін підтримки запізнився і все, що йому залишалося, — битися з військами Комбінату, поки ми стрибали поміж усесвітами.

 

Важко описати те, що сталося потім. Алікс, доктор Моссман і я шукали спосіб отримати контроль над кораблем — його джерело живлення, центр навігації та пункт керування. Історія корабля виявилася нелінійною. Кількома роками раніше, під час вторгнення Комбінату, кілька учасників першої наукової команди, які працювали у корпусі корабля, розташованому в Лабораторії Дослідження Природи Порталів у Мічиґані, розробили пристрій під назвою Перемісник.  За початковим задумом, цей пристрій мав утворити силове поле, достатньо велике, щоби охопити весь корабель. Поле дозволяло переміщуватися в будь-який обраний пункт призначення, ігноруючи простір між початком та кінцем маршруту. Не треба було ніяких порталів для входу й виходу чи будь-яких інших пристроїв; Перемісник був самодостатнім. На жаль, пристрій не вдалося належно випробувати. Як тільки Комбінат розпочав на Землі Семигодинну Війну, прибульці захопили найважливіші дослідницькі центри. Працівники “Борея”, не маючи жодного наміру віддавати судно Комбінату, опинилися у безвиході. Вони активували поле і перемісти “Борей” у найвіддаленіше місце з усіх можливих: Арктику. Та вони не знали, що Перемісник подорожував не лише у просторі, але й часі.   До всього, він не обмежувався лише однією точкою перебування. “Борей” у мить активації Перемісника розтягнувся у часопросторі, від майже забутого озера Гурон у часи Семигодинної Війни аж до сьогоденної Арктики. Його розтягнуло, наче гумку; він вібрував, немов по цій натягнутій гумці вдарили пальцем — та все ж у своїй тривалості корабель все ж мав ділянки спокою, наче гармонійні точки гітарної струни, що вібрує. Одна з таких гармонійних точок і дозволила нам зійти на борт, але потім струна знову заколивалася туди-сюди, у часі й просторі, і нас кидало у тих же напрямках.

 

Час перетворився у незбагненне місиво. Стоячи на містку, ми бачили доки Лабораторії Природи Порталів у мить переміщення, якраз коли сили Комбінату прийшли зі суші, моря та з повітря.В той же час ми бачили арктичну пустку, де наші друзі пробивали собі шлях до мерехтливого “Борея”; а ще ми побіжно бачили інші світи далекого майбутнього чи навіть минулого.  Алікс була переконана, що перед нами постав командний центр Комбінату, звідки вони розпочинали захоплення світів, як-от нашого. Ми тим часом просувалися кораблем, відбиваючись від переслідування комбінантів. Ми намагалися усвідомити наше становище і вирішити, як діяти далі. Чи могли ми змінити курс “Борея”? Чи варто нам зупинити його в Арктиці, щоби наші побратими могли його дослідити? А може його варто знищити з усіма на борту? Важко було триматися якоїсь зв’язної думки, зважаючи на мінливі й парадоксальні часові петлі, що бульбашками пролітали зовні нашого корабля. Мені здалося, що я божеволію, що всі ми їдемо з глузду, споглядаючи міріади версій самих себе, у кораблі, який був наполовину примарою, наполовину кошмарним цирком.

 

Зрештою, перед нами постав вибір. Джудіт Моссман небезпідставно наполягала, що нам слід врятувати корабель та віддати його рухові опору, щоби наші мозковиті колеги могли дослідити і опанувати силу “Борея”. Та Алікс нагадала, що поклялася вшанувати волю свого батька і знищити судно. Вона вигдала план запустити систему самознищення “Борея” і тим часом привести його до центру вторгнення Комбінату. Джудіт та Алікс довго сперечалися. Джудіт все ж силоміць захопила контрольну панель та приготувалася вимкнути Перемісника і зупинити корабель на льоду. Потім я почув постріл і Джудіт впала. Алікс прийняла рішення за всіх нас — чи то пак, рішення прийняв її пістолет. Доктор Моссман померла і нам залишалося тільки приготуватися до самовбивчого стрибка. Спохмурнілі, ми з Алікс запустили систему самознищення, перетворивши “Борей” на міжчасову бомбу та направили її в серце командного центру Комбінату.

 

В цю мить, як ти вже міг здогадатися і що ніяк тебе не здивує, з’явилася Певна Зловісна Постать в образі лукавого G-Man. Вперше він прийшов не до мене, а до Алікс Венс. Алікс не бачила цього загадкового незнайомця ще з дитинства, проте миттєво його впізнала. “Ходи зі мною, нам є де побувати і є що зробити”, сказав G-Man і Алікс скорилася. Вона пішла вслід за дивним чоловіком, покинула “Борей”, покинула нашу реальність. Я ж не мав куди йти; мені залишалося тільки сміятися і проводжати їх поглядом. Я залишився сам у начиненому вибухівкою кораблі, який летів у самісіньке серце світу Комбінату. Спалахнуло сліпуче світло. Перед моїми очами постала величезна і сяюча сфера Дайсона. Вмить я усвідомив неосяжність могутності Комбінату і марноту нашої боротьби. Я бачив усе. І здебільшого бачив як “Борей”, наша наймогутніша зброя, яка на тлі довколишньої величі здавалася меншою за сірникові головку, вибухнула. І в ту мить від мене від мене могло залишитися ще менше.

 

І саме тоді, як ти вже міг здогадатися, вортіґонти розсунули власну картату завісу реальності, як вони вже це робили раніше, висмикнули мене і поставили поруч себе. Я ледве встиг побачити, як почалася вогниста вистава.

 

І ось ми тут. Я вже казав, що повернувся на цей берег. Я ходив колами і повернувся у землі, де колись бував, вражений тим, наскільки вони змінились. Пройшло чимало часу, і мало хто пам’ятає мене, те, що я востаннє казав чи те, чого я хотів досягнути. Повстанці або досягли успіху, або полягли — та я не маю до цього жодного стосунку. Старі друзі змовкли або полягли на узбіччі історії. Я вже не знаю та не впізнаю більшості учасників дослідницької групи, та я вірю, що повстанський дух не згас. Я сподіваюся, що ти маєш кращий план дій, ніж я, тож не заважатиму тобі. Зважаючи на все це, не чекай від мене більше жодних листів; це моє останнє повідомлення.

 

Щиро твій у нескінчен(н)ій завершеності,

Ґордон Фрімен, доктор філософії.

 


Приєднуйтесь! Ще більше коротких, але цікавих новин у нашій групі Facebook: fb.com/PlayUA.games


Вам це може сподобатись

Приєднуйся до обговорення →
  • Kym_Andriy

    Хоч і не дочитав повністю, але чот мені здається добре що то і не вийшло як гра

  • Imp_from_DOOM

    Вот теперь можно точно сказать: “Half-Life 3 не будет!” Прочитали сценарий – и можно не играть.

  • Volodymyr Kuleba

    Ехх, а мені здається, що при хорошій реалізації – була б ще та пригода… з усіма переміщеннями в часопросторі…

  • Oleksandr Masnyi

    якби це і вийшло – то вентильні змушені би були робити гру,у якій ГГ була б Алікс і це було б дивно(щонайменше)
    тому можливо і добре, що краще вже лист…

    • ᛏᛖᛊᚴᚱᚨᚨᛚ ᛎᚱᚢᛗᛁᚾᛁᛃ

      Чому дивно? Нормально, донька продовжує справу свого батька. Чи під гг мав наувазі персонажа, яким управлявби гравець?

      • Oleksandr Masnyi

        ми б мали керувати Алікс – от це і було дивно

        • ᛏᛖᛊᚴᚱᚨᚨᛚ ᛎᚱᚢᛗᛁᚾᛁᛃ

          В 3 епізоді ні. Фріман і надалі може залишитися ігровим персонажем. Алікс нас би направляла, власне що вона частково і робила в ХЛ2. А для ХЛ3 вже можна було б і зробити її ігровим персонажем, або вона моглаб стати навіть нашим ворогом, під впливом Ґ-Мена.