Локалізація ігор – забавка для діток?

Нещодавно керівництво спілки локалізаторів «Шлякбитраф» мало нагоду поспілкуватися з деякими представниками видавничої справи в Україні. Ми приголомшені упередженим та несправедливим ставленням шановного панства до нашої роботи.

Основні тези, які нам закидалися такі:

• колективний переклад не може бути якісним, навіть якщо це спрацьована команда;
• ігри – для дітей, а література – це серйозно.

У зв’язку з цим, головний редактор спілки Софія Шуль, вирішила поділитися своїми думками на цю тему з тобою, читачу.

Стереотипи

«Ігри – то забавки для дітей». «Працювати над іграми? Яка ж то робота?», «Перекладати ігри? Та завиграшки!».. Ігри – то щось несерйозне…

Та невже? Ех…

Зовсім несправедливо вважати, що ігри — це щось винятково зі сфери дитячих розваг. Так, це розвага, але ж і розваги різного рівня бувають. Скажімо, футбол теж є розвагою. Хлопчаки полюбляють гратися у дворі з м’ячем. Проте нікому й на думку не спаде сказати якомусь професійному футболістові, що він просто грається. Так само як дорікнути футбольному фанату, коли той спостерігає за матчем. Дійсно, якщо подумати, час марнує, бо сам же не грає… Чуєте? “Грає” — гра ж! Те саме з кіно. Хіба акторство це не гра? Дочки-матері, війни, хатки… Дорослі люди придурються, а інші це потім дивляться і захоплюються. А книжки? Якщо не брати до уваги навчальні, то виходить, що письменники пишуть якісь свої вигадки або (на історичних подіях) переказують реальну історію знову ж таки зі своїми вигадками. І чим усе це серйозніше за відеогру?

Ігри — мистецтво

Чи задумувався хтось, що сучасна відеогра може поєднувати в собі і книгу, і кіно, і дизайнерську роботу, і ще багато-пребагато всього? Особливо, якщо мова про рольові ігри.

Тут можуть міститися книги (оповідання, збірки віршів, пісні, наукові статті, посібники тощо). У створенні багатьох ігор задіяні актори, чиї рухи, і навіть вигляд, стають основою для руху та вигляду персонажів. А озвучення? Горло не раз заболить і язик не раз заплететься, доки набалакаєш усе, що треба, у потрібному тоні, з потрібною інтонацією… А скільки треба витратити часу на створення самого світу? Тут на гарну природу не вийдеш, будівлю в оренду не знімеш, самого зеленого простирадла замало. Увесь світ – землю, ріки, міста, істоти, предмети, будь-яку дрібницю – усе треба придумати, продумати, намалювати, створити за допомогою відповідних програм… Той, хто це робить, мабуть, іноді почувається Богом у час Створення Світу. :) А ще сюжет якийсь. Мотивація гри. Головні завдання й побічні. Діалоги…

Про деякі відеоігри можна сказати, що це кіно, головним персонажем якого керуєте ви, але з тією різницею, що тут іноді маєте можливість робити вибір і впливати на розвиток подій.

Кожна гра, звичайно ж, має свої масштаби, чогось у ній більше, чогось менше, котрась простіша, котрась складніша, котрась для дітей, котрась для дорослих… Саме так, ігри бувають і для дорослих, вони мають вікові обмеження. До прикладу, маджонг, “три в ряд”, головоломки чи пошук предметів на малюнку можуть мати необмежене коло користувачів. Догляд за котиками/песиками, пригоди відомих мультиплікаційних персонажів чи якісь емоційно легкі покрокові стратегії більше спрямовані на дітлахів і підлітків. Але ж є такі ігри, які не поступляться телевізійному бойовику, як-от Blues&Bullets, Far Cry, Fallout, Deus Ex тощо, чи навіть жахастику (Silent Hill, Resident Evil).

А поміркуймо тепер над перекладом ігор. Що такого складного в перекладі гри? Та нічого. Як на перший погляд.

Контекст

Репліки здебільшого бувають розкидані й часто без контексту не розберешся, що й до чого, хто це сказав, кому, і про що взагалі йдеться. Перекладач же не бачить сцени дійства і тому буває важко вгадати, хто говорить і до кого (то не книжка, щоби погортати-почитати й довідатися, чи фільм, який можна продивитися й зорієнтуватися в ситуації), за яких обставин. Добре, якщо репліки, написи, назви предметів, істот тощо хоча би відповідно посортовані. А якщо ні?

Наприклад, ситуація: Belt (пасок) – це назва предмета в інвентарі й ім’я персонажа. В оригіналі скрізь з великої букви. Як розрізнити, де таки пасок, а де чоловік Белт?

Або: Pale — це блідий чи паля, огорожа? Не вгадали. Це назва території, як-от Поділля. А, отже, треба попорпатися по вікі-сторінках того світу й підбирати влучну назву (яке щастя, що тепер є інтернет і бувають цілі сайти присвячені тій грі та її світу… але може й не бути, якщо гра зовсім свіжа).

Чи ще: scroll – то «сувій» чи команда «прокрутити»? І те, і те. Тільки невідомо, котре з них де.

Відмінювання й рід

Ця проблема витікає з попередньої (особливо, якщо переклад з англійської). Якщо невідомо, хто говорить і до кого, то нерідко постає морока: жіночий рід вжити чи чоловічий? «Я бачив, як ти йшов з тієї гори» чи «Я бачила, як ти йшла з тієї гори», чи «Я бачив, як ти йшла…», або й узагалі «Я бачив/бачила, як ви йшли…». В англійській мові, у російській та ще деяких неслов’янських мовах немає кличного відмінка (а в англійській узагалі нема жодних, окрім присвійного), тож якщо гравець тішиться, що може назвати свого персонажа сам, то це обертається на калічення української граматики, тому що доводиться залишати ім’я, як є, без відмінювання (при звертанні), ламати собі голову над перефразуванням речення (щоб не було: «Це команда Петрик», а хоча би: «Це Петрик і його команда»).

Ігрова термінологія

В іграх (переважно жанрів фентезі й фантастики) часто бувають власні терміни на позначення явищ природи, винаходів, назви істот тощо. Тут словником фізичних/хімічних/економічних/тощо термінів чи просто порадою фахівця не обійдешся, бо такого нема. Це щось унікальне. А передати простим транслітеруванням, якщо слово не якась абракадабра, а таки з певним змістом – це, вибачайте, рівень «заенчантити сворд». Та й еттеркеп, сілт страйдер, вервулф, бріслбек та імп таки поступаються, коли поруч павучидло, чалапун, вовкулака, щетиноспин і бісик.

Іноді розробники додають у гру якісь назви, котрі можуть мати прихований зміст чи таки посилання на якісь відомі твори, реальні особи, події та ін. Це бажано розпізнати, знайти і прилаштувати в переклад.

Добре, якщо розробники дають перекладачам доступ до гри, аби ті могли побачити текст у дії і своєчасно виправити недоречності. На жаль, не завжди так щастить.

І це лише дещиця.

Ось такі іграшки… То вам не книжки перекладати й інструкції до електрочайників

Джерело